Розділ 32

Наступного ранку підліткам з першого загону запропонували гру в ярмарок. Суть у тому, що кожен може продати будь-яку свою річ за намальовані гроші, запам'ятати ім'я одногрупників і більше дізнатися один про одного. Спочатку гравці представляють товар покупцям, обмірковують і вже потім витрачають купони. Як на аукціоні, тільки ставки не підвищуються, бо в учасників лише по дві купюри, які вони можуть витратити у двох одногрупників. Наприкінці гри всі речі повертаються власникам.

Більшість присутніх уже встигли познайомитися, але серед шістнадцяти імен легко заплутатися – для цього й проводять подібні ігри.

Діма і Христина мовчки стежили за підлітками, зрідка нагадуючи правила. Підкреслили цікаве спостереження: молодь віддавала купони не за найціннішу річ, а тій людині, яка їм подобалася найбільше.

Продавши окуляри, Інгрід заробила всього дві купюри – від її сусідки по кімнаті Аріни та Ярослава; свої вона теж витратила на цих двох. Не кожен міг похвалитися великим заробітком, але тільки Інгрід не залишили без уваги:

– Не те ти продаєш, – усміхнувся Ярослав, тримаючи в руках її окуляри, і прошепотів ще якийсь дурний жарт. Потім поміряв їх і повернувся до свого друга, на ім'я Рома, покрутився, покрасувався.

Інгрід вловила короткий погляд цього хлопця. На вчорашній лінійці він викликав у неї багато інтересу, особливо очі, що зараз не були приховані окулярами. Він ледь помітно посміхнувся, чуючи ці знущання. Інгрід була впевнена, що Ярослав розтріпав новим друзям усе про перший місяць і зокрема про дівчат, з якими чекав другої зміни.

Вона його не засуджувала, бо знала, що такий придурок просто не вміє спілкуватися по-іншому, без жартів. Хоча в ті пару днів, що вони були втрьох, Інгрід здавалося, що вони тепер друзі. Але, мабуть, ті посиденьки до ранку і сон в одному ліжку нічого не значили.

Залишок дня проходив без пригод, і тільки дискотека змушувала серця молоді битися частіше. Дівчата, як зазвичай, провели весь вечір за зборами, хлопцям же було начхати на свій зовнішній вигляд і на тих, хто для них так виряджався. Вони сиділи групкою біля дерева і поглядали в телефони, поки вожаті не бачать.

– Через одну пісню буде повільний танець, – вирахував Ярослав. З минулої зміни запам'ятав точний порядок пісень, і нічого не змінилося. – Виходимо на полювання?

– Не прихильник таких танців, – Рома зацікавлено глянув на друга, з яким вони вже третій рік поспіль опинялися в одному загоні.

– Будеш сидіти з кислою пикою – наглядачі змусять.

– Що за тиранія... – дивувався він. – На кого полювати будеш?

– Аріна сподобалася, – Ярослав втупився в дівчину з кучерявим волоссям. У топі й коротких шортах вона мала доволі милий вигляд. – А ти?

– Подруга Альбіни норм, – Рома дивився на струнку дівчину з високим хвостом і на підборах. Красива, але на цьому, напевно, все. – Ще руденька.

– Спробуй, – усміхнувся Ярик. – Хоча з Інгрід шансів мало, в неї там уже хтось є. Фотки йому кидає.

– Я думав, це жарти.

– Ні, дівчата на першій спільній гулянці в неї телефон відібрали, а вона там з кимось спілкується. І все серйозно. Ну то що, кличеш на танець?

– Мабуть, ні, – відмахнувся Рома.

– Добре подумав? – Ярослав давав йому останній шанс, на що отримав негативний помах голови. – Тоді я кличу.

Йому в радість було зробити те, на що не наважився друг. Із задоволеною посмішкою хлопець підійшов до Інгрід, яка розмовляла з дівчатами, пританцьовуючи.

– Потанцюємо?

– Знову знущаєшся? – вона відскочила і просканувала поглядом натовп, не вірячи, що за цією пропозицією не послідують жарти.

– Серйозний, як ніколи, – він простягнув їй руку.

Інгрід відповіла на жест, а наступної миті Ярослав притягнув її до себе і, піднявши на руки, закружляв у танці. Крізь сміх вона схопилася за його плечі, щоб не впустили. І хоча в кожному його русі відчувалося бажання побісити, це було неймовірно весело. Давно вона так широко не посміхалася.

Ярослав обережно поставив її на землю і, тримаючи сильніше, ніж зазвичай, обійняв за талію. Інгрід ледь не втратила рівновагу від цих шалених польотів, і Ярослав, певно, здогадувався, що таке може трапитися. Коли вона прийшла до тями, помітила, що він дотримується надто короткої дистанції.

– Мені здається, що ти знаходишся дуже близько, – озвучила Інгрід, повільно рухаючись у танці.

– Тобі здається, – він наблизився до її вуха.

Вона хотіла відскочити, але він так само притискав її до себе і дозволяв занадто багато.

– Ти ненормальний, – констатувала Інгрід.

– Круто ж, – він знову закрутив дівчину.

Її нарешті вдалося витягнути з кокона. Весь день ходила сама не своя, а зараз світиться від щастя. При цьому Інгрід розуміла, що дії Ярослава не будуть нічого значити на ранок. Зараз він кружляє її, потім піде до її нової подружки Аріни. І та, звісно ж, не відмовить йому, адже це Ярослав. Його сприймають як друга, кожен хоче бути поруч із ним, а якщо він сподобається якійсь дівчині, ніхто й не подумає його ревнувати.

Рома, сидячи під деревом, поглядав на Ярослава, за чию поведінку іноді соромно ставало. Краще взагалі не дивитися в той бік, тож він знову опустив очі на екран телефону. До нього долітали уривки бесід нових друзів, а коли пісня різко обірвалася, він міг почути кожне слово, що до цього ховалося за музикою.