Розділ 28

Коли на вулиці потемніло, загони почали збиратися на головній площі, де було підготовлено все для прощального багаття. Хтось чекав на цей день із нетерпінням, бажаючи якнайшвидше поїхати, а більшість, навпаки – за три тижні стали однією великою родиною і не хотіли, щоб зміна закінчувалася.

Сьогоднішній день багато в чому був схожий на звичайну дискотеку: все та сама музика, той самий діджей – тобто кожен вожатий по черзі. Але ніхто не танцював – вони дивилися, як Галина Андріївна виходить зі смолоскипом і підносить його до величезних гілок, які вже наступної секунди спалахнули. Почулися вигуки та задоволений свист, вогонь розпалювався – так само тепло було в серцях хлопців та дівчат, що уважно слідкували за полум'ям.

На колонках заграв гімн табору. На початку зміни, коли відпочивальникам доводилося наспівувати його під баян Валєри, всі кривилися і халтурили, але зараз заспівали, не змовляючись. Ця пісня, яку спочатку вони вважали ганебною і не сучасною, запала в душу настільки, що тепер вони співали її з гордістю, мріючи поставити цей вечір на паузу.

Коли багаття розміром у кілька метрів догорало, почулися звичні пісні, і танці продовжилися. Діана сіла на лавку поруч з Алісою, на секунду відірвалася на телефон, як між ними сів Діма.

– Ну що, готові прокинутися в зубній пасті?

– Це ти так у Королівську ніч будеш розважатися? – усміхнулася Аліса.

– Поки можу грішити тільки так.

– На жаль, у нас двері зсередини на ключ зачиняються, чи не так, Діано?

– Угу, – пробурчала вона.

– Пити захотілося, – Аліса різко піднялася з лавки. – Піду склянку соку вкраду.

Діана стиснула щелепу у відповідь на втечу подруги. Знає, зараза, що двом друзям поговорити потрібно, але могла б робити це не так несподівано. Ще підозри викличе, що їй усе відомо. Хоча вони ж найкращі подружки, там усе одне одному розповідається. Можливо, не відразу, але розповідається.

– Давно тебе не бачив... – видавив Діма.

– Кінець зміни, не дивно, – як ні в чому не бувало відповідала Діана.

– А взагалі я поговорити хотів, щоправда, не знав, як почати, – зам'явся він. – Це був якийсь миттєвий порив, хоча я вже не впевнений, що мені це не наснилося.

Діана опустила очі. Могла б прикинутися, що нічого не було, після цього точно вийде спілкуватися як раніше, але з пам'яті таке не зітреш.

– Просто такий день був. Ну з ким не буває? – кинула вона. – Мені здавалося, я вже не в тому віці, щоб залишати це зовсім без уваги. Але тут я погодилася б забути.

– І тебе це не напружує? – запитав Діма. – Тобто, це не вплине на нашу дружбу? Просто мені трохи... ніяково.

Але говорив він так чітко й рішуче, що Діана сама губилася. Хоча до цього була впевнена, що зможе спокійно винести їхню розмову.

– Не вплине, – запевнила вона. – Ми ж друзі, тож забули.

До них повернулася Аліса зі склянкою апельсинового соку і трубочкою, яку в їдальні важко знайти – вже в когось поцупила. Вона притулилася спиною до дерева і глянула на натовп. Діти фотографувалися біля багаття, підкликали вожатих, сміялися і плакали одночасно. Щоразу були одні й ті самі тужливі видовища.

Коли Діма пішов до свого загону, Аліса кинулася до Діани.

– Ви поговорили?

– Поговорили, подружко, дякую, – з награною злістю процідила Діана. – Я не знала, куди себе подіти, ти трохи невчасно втекла.

– Завжди рада допомогти! – вона посміхнулася.

Заграла повільна музика, заманюючи закохані парочки на танець. Першими скористалися можливістю Христина з Мішею: вийшли в центр площі й, обійнявшись, віддалися мелодії. На тлі молоді, що не сприймала ці пісні серйозно і витанцьовувала по одному, вони дуже виділялися. Христина в темній сукні обіймала Михайла, що вперше був у сорочці та звичайних джинсах. Вони повільно рухалися і, не кліпаючи, дивилися один одному в очі.

– Такі гарні, намилуватися не можу, – прокоментувала Діана.

Її захоплювали молоді люди, які давно у стосунках і ніщо не здатне зруйнувати їхнє кохання. Мабуть, відвикла від такого, бо поки що їй не дуже щастило, а от двоє колег виглядали неймовірно щасливими – нічого навколо не помічали.

Аліса у відповідь на її слова випадково подавилася соком.

– Усе добре? – Діана ляснула її по спині.

– Так, не в те горло пішло, – видихнула Аліса, поглядаючи на друзів.

Коли до них підійшов Вадим, дівчата раптом засумнівалися в його адекватності. Може, він просто компанії переплутав, хоча спільного тут мало і те, як він дивився на Діану, доводило, що він не помилився.

– Потанцюємо?

– Головою вдарився чи що? – із занепокоєнням запитала вона.

Вадим усміхнувся, немов чекав на цю відповідь.

– Просто люди гроші поставили на те, погодишся ти чи ні. Але можеш відмовитися, особисто я нічого не втрачу.

– А хто поставив на те, що я відмовлюся? – несподівано зацікавилася Діана.

– Вероніка і... Жанна.