Розділ 24

День, коли мала приїхати комісія, видався особливо емоційним. Підготовка почалася ледь не зі світанку, хоча табір і без того був у чудовому стані: все блищить, травинки зайвої не росте. На щастя, про цей візит працівники знали заздалегідь і могли зробити все, щоб справити гарне враження.

Попри те, що виступ був підготовлений ідеально, робітники дуже хвилювалися. Вальс вожатих довелося повторювати знову: учасники мінятися не стали й Алісі так само дозволили танцювати разом із Ріком. А ведучою сьогоднішнього заходу обрали Інгрід з першого загону. Вона мала гарний голос і запам'ятала текст доволі швидко, тому інших кандидатів не існувало з самого початку.

Сама Інгрід не була рада цій новині, проте якщо вона не виступала з дівчатами, то має зробити свій внесок по-іншому. З її острахом сцени це було пеклом, але вона має впоратися. Досконало вивчила сценарій, а акуратно оформлену підказку підготувала про всяк випадок, якщо від хвилювання щось забуде. Це не заборонено, адже Ксенія Олегівна, у якої текст від зубів відскакував, могла підглядати в аркуш за звичкою, і нічого поганого в цьому не було – тільки природніший вигляд мала.

Поки дівчата пропадали на репетиції, Інгрід проганяла свою промову, розгулюючи кімнатою. Коли залишалося зовсім небагато часу, почала збиратися. Розкішне світло-руде волосся залишила розпущеним, одягла ніжно-блакитну сукню і штучний вінок із волошок та ягідок, який принесла сама директорка.

Хотіла зробити селфі на пам'ять, але не змогла знайти телефон. Бігала в пошуках по кімнаті, тричі зазирала під подушку і в тумбу, але було порожньо. Помітно нервуючи, Інгрід згадала, що залишила його десь біля сцени, поки репетирувала з іншими.

Вона кинулася до дверей і просто не змогла відчинити. Смикала за ручку, кричала, але її ніхто не чув. Певно, всі одногрупники вже давно зібралися і пішли.

– Гей! Хто-небудь! – вона стукала, притулившись головою до дверей.

У якийсь момент зрозуміла, що це зробили навмисно, і зачинені вони не ключем, бо їхні кімнати взагалі не зачинялися. Хтось знайшов інший шлях: напевно, тут достатньо засунути швабру в ручку і крутнути, щоб заблокувати двері.

Інгрід кинулася до вікна, відчинила кватирку і закричала. Тільки не почує ніхто, бо їхні нові, але не сучасні вікна виходили на покинуту територію і відчинялися недостатньо сильно, щоб пролізти. Вона в клітці.

Табором розносилася музика, що сповіщала про наближення концерту, гості вже збиралися біля сцени, тільки Інгрід серед них не було. Вона не зупинялася і продовжувала кричати ледь не до втрати голосу, сподіваючись, що її почує хоч хтось.

В той самий час Ксенія Олегівна перераховувала за сценою учасників концерту і ніяк не могла зосередитися. Навколо шум і гам, усі говорять на підвищених тонах, про щось сперечаються, а вона жодного слова не могла розібрати. Потрібно було починати, адже обіцяли, що рівно об одинадцятій. Перші місця зайняли кілька людей із комісії, позаду діти вдивлялися у сцену, ніби там уже відбувається щось цікаве.

– Раді вітати вас, пані та панове, – вискочила на сцену Галина Андріївна з мікрофоном. – Перша зміна добігає кінця, тому прощальний концерт вирішили влаштувати саме сьогодні. А також через приїзд нашої вельмишановної комісії.

Концерт розпочався з пісні двох дівчат. Тримаючись за руку, вони вийшли на сцену і своїми тонкими голосками підкорили присутніх. Ксенія Олегівна їх більше не слухала, бо зрозуміла нарешті, кого не бачила останню годину.

– Варю, стій! – вона схопила за руку дівчину, яка кудись поспішала. – Збігай до кімнати, приведи Інгрід. Вона взагалі в курсі, що в нас концерт?

– Так, звісно.

З самого початку все пішло не за планом: комісія приїхала трохи раніше і зайняла свої місця, коли в учасників виникли свої труднощі. Ще й Галина Андріївна вийшла на сцену та автоматично почала концерт, не переконавшись, що все готово.

Пісня закінчувалася, настав час виходити ведучій, розповідати коротку історію й оголошувати наступний номер, але Ксенія й гадки не мала, де Інгрід. Варто було самій бігти на її пошуки, але вона помітила це надто пізно, тому не могла покинути пост, особливо в разі невдачі. З цією підготовкою зовсім замоталася, мала б стежити за кожним, але просто не встигла. Тепер, через недбалість дітей, самій доведеться відповідати перед директоркою.

Вона не хотіла так ганьбити табір і сама вийшла на сцену. В простому сарафані та з неохайно укладеним волоссям, що для такого заходу – надто бідно, але вибору немає.

Ксенія почала придумувати на ходу, адже сценарій трохи змінився. З її професіоналізмом не склало труднощів розповісти історію про літо і непомітно перевести на народний танець.

За хвилину на сцені вона встигла розгледіти, що ні Інгрід, ні Варі на лавках немає. Комісія не помітила підміни, а ось Галина Андріївна, що сиділа в перших рядах, своїм злісним поглядом так і кричала "звільнена".

Невдовзі повернулася Варя і сама підійшла до завідувачки з розважальної програми.

– Її ніде немає, – винувато промовила вона.

– А чому так довго? Одразу треба було відзвітувати!

– Вибачте, у мене живіт скрутило.

– Балаган якийсь! – Ксенія нервово озиралася, стиснувши щелепу. – Де ваші вожаті? Чому вони не стежили?