Розділ 21

У тиху годину Аліса з Діаною прибігли в кімнату до Діми, схопили його за руки та потягнули в їдальню. Привітати з днем народження встигли ще вранці, а зараз, коли в дітей тиха година, банкет триває.

Заінтригований сюрпризом, він перший зайшов до їдальні й помітив друзів, що стояли купкою біля їхнього улюбленого столу. Було небезпечно підходити ближче – вони безумовно щось задумали, але Аліса не залишила вибору і м'яко підштовхнула його.

– Я виживу після таких сюрпризів? – він намагався зрозуміти, що ховають колеги, але стіл не було видно.

– Я ж вижила! – ззаду почувся голос Діани.

Діма обернувся, і в ту ж мить щось м’яке й прохолодне вдарило йому в обличчя. Торт. Увесь у вершках, зроблений на замовлення, ідеальний для такого випадку.

– Ви що творите? – не дихаючи, вимовив винуватець свята і відліпив торт від обличчя. Іншою рукою стер крем з очей і оглянув інших.

– Це була не наша ідея, чесно, – кладучи руку на серце, зізналася Аліса. – Діана переконала, що так треба.

– У вас це традиція, а ми не маємо права заважати, – Христина забрала в нього з рук торт, поки він його на підлогу не впустив. Поставила на стіл і облизала палець, який встигла вимазати кремом.

– Вибач, друже, – сміявся Валера. – Вони купили моє мовчання двома літрами міцного. Каюсь, дав слабину.

– Просто це помста, – Діана простягнула імениннику паперовий рушник.

Живучи в сусідніх містах, Дімі вдавалося потрапити на кожне день народження подруги. В якийсь момент відповідь за дрібний грішок переросла в торт, що прилітав в обличчя. Тільки Діма робив це вже після закінчення свята, коли ідеальний макіяж і зачіска Діани зіпсовані часом, а торт гірше не зробить. Сама ж Діана зважилася помститися в розпал дня і, на щастя, не при дітях.

Діма не став брати серветки, а просто притягнув Діану до себе. Взяв її обличчя в руки й витерся щокою об її щоку, залишаючи сліди від крему. З другою вчинив так само. Його обличчя стало ненабагато чистішим, але по заслугах вона теж отримала.

Решта сміялися так голосно, що на подальші коментарі не залишалося сил. Діана з такими самими веселощами реагувала на витівки друга і не могла чинити опір. Змирилася і дозволила вимазати себе тортом.

Вони побігли на кухню вмиватися, сподіваючись не попастися на очі кухарці. Хоча ця жінка була нейтральною: у неї немає улюбленців і здавати вона б нікого не стала. Взагалі намагалася зайвий раз рота не відкривати, і за це цінувалася ще сильніше.

Коли дітей відправили спати після дискотеки, вожаті взялися за своє свято. На галявині з багаттям вже чекала закуска і напої, які підготували заздалегідь.

Діма, як іменинник і головна розважальна програма, сидів у самому центрі лавки з гітарою і співав пісні. Аліса тихо підспівувала, тримаючи у руках стаканчик з соком.

– Хочу так само грати, – зізналася вона. – Хоча б одну пісню.

– Нагадаєш мені завтра, – проспівав Діма.

– Ну, гаразд.

Після приспіву він припинив гру. Заява подруги зацікавила його, тому не зміг відмовчуватися.

– Одна пісня нічого не дасть. Раджу або все, або нічого. Це як із вивченням мов. Ти можеш скільки завгодно слухати інших і розуміти, але вміти читати треба.

– Здається, я тебе зрозуміла, – Аліса, наче зачарована, дивилася в його очі, що світилися під час розмов про улюблену справу. Це мотивувало капнути глибше, спробувати опанувати навичку і зрозуміти, як це – любити своє захоплення  настільки сильно.

Христина з Мішею сиділи в обіймах неподалік. Вони шепотілися, час від часу посміхаючись, і навіть коли музика стихла, продовжували махати головами в такт уявній мелодії. Їм було добре удвох, і більше нічого не мало значення.

Валера ходив біля багаття і, як завжди, травив жарти. Лариса відгукувалася на його заразливий сміх і ледь не падала від кожного жарту.

– Тобі вчора треба було з нашими брати участь в стендапі, затьмарив би всіх, – вона коментувала його вміння змінювати голос. Переказуючи слова інших людей, він міг підлаштуватися під кожного.

– Я хотів, але мене ніхто на ваш гурток не записав, – Валера ляснув себе по невеликому животу.

– Прошу мене вибачити, молодь, я відлучуся ненадовго, – Лариса поправила широкі штани й втомлено піднялася з лавки.

Коли вона зникла на вузькій стежці, Міша подумав уголос:

– Чоловіка їй треба. В дівках засиділася.

– Хіба одного їй не вистачило? – проспівав Діма, не перестаючи грати. – Буде за новим страждати...

Обговорення їхньої подруги продовжилися, одна тільки Діана мовчки сиділа на клейонці біля дерева і, схрестивши витягнуті ноги, дивилася в телефон. Бажання галасувати й веселитися в неї не було. Вона і свої дні народження не любила, радше ненавиділа відзначати день, що на рік наближав до смерті. Коли позначка перевалила за двадцять років, це перестало приносити задоволення, а жодні подарунки й увага більше не тішили.

О першій годині ночі деяких і зовсім у сон потягнуло.

– Ми, напевно, підемо, – повільно встала Христина, тримаючись за коліно Михайла, котрий ще сидів.