Розділ 17

Увечері більшій частині вожатих довелося ходити територією табору і збирати сміття. Іноді в траві попадалися цукеркові фантики або дрібний декор, що залишився після якогось заходу; в очі не кидалося, але до приїзду комісії все має бути в найкращому вигляді.

Поки діти відпочивали в кінотеатрі, вожаті, озброївшись сміттєвими пакетами, досліджували табір. Їхнє перебування тут складно назвати "відпочинком", хоча деякі із цим не погоджувалися. Адже вони й гадки не мали, яка відповідальність і обов'язки лежали на вожатих. Стежити за кожною дитиною і хвилюватися, як за рідну, перераховувати їх якомога частіше, шикувати по двоє і знову перераховувати. Іноді, заплющивши очі, мозок так і шепотів: "два, чотири, шість...". Але що більш виснажливо, то це забаганки Галинки, а також обов'язок бути основним генератором ідей і постійно проявляти творчі здібності.

Наприклад, на завтра запланована гра в підприємців, коли кожен загін відкриває свій заклад і заробляє штучні гроші. Торік Ярослав представився поліцією і почав штрафувати всіх за підробку. Попри зіпсований день, сміялися вожаті потім ще дуже довго.

Після відбою дорослі вирішили зібратися в кімнаті Діми й Валери та пограти в карти. Там також жив Михайло, але сьогодні йому довелося відлучитися в місто. Обіцяв повернутися вранці до зарядки.

– Нарешті підзарядився, – Валера одним махом випив половину склянки квасу.

– Мені тут нічого не допомагає, – Діана потягнулася до тарілки чипсів.

– У Валери свої звички, це нормально, – усміхнувся Діма, лежачи боком на ліжку. – Завтра з дітьми бар відкривають, зберуть усі гроші табору.

– Гроші вожатих, – сміялася Аліса. – Сподіваюся, нам теж їх дадуть і дозволять витрачати.

– Завтра про це дізнаємося, – зітхнула Діана. – Мене більше хвилює, що в нас дітей забирають. Невже їм тут так погано? Почуваюся невдахою.

– Мілана просто не звикла без батьків, – заспокоював Діма. – Таке вже було, згадайте. А те, що їхня дитина поки не готова до самостійного життя – не наші проблеми. Упевнений, ви зробили все, що могли.

Але Діана продовжувала сумніватися, бо вона не змогла заспокоїти й зацікавити дівчинку з її загону, яка постійно ридала й просилася додому. Своїми ранковими дзвінками матері вона будила весь загін. Кожен день починався з прохань забрати її додому, і в підсумку батьки послухалися.

Сьогодні у вожатих не було сил на сміх і жарти; вони обговорювали роботу, перемивали кістки колегам і ділилися подальшими планами. Гра в дурня на бажання хоч трохи скрасила вечір, а дивні забаганки переможців викликали довгоочікувану посмішку.

Алісі всю наступну гру довелося лежати під ліжком із віялом і задирати руку, щоб у разі потреби підкинути. В неї кидали карти, а вона з гучним сміхом відбивалася на підлозі. Торік вони часто грали на бажання, а потім сміялися, надриваючи животи. Варто продовжити традицію.

Друга гра почалася з повідомлення в спільному чаті табору. Загалом було дві бесіди: одна для всіх співробітників, серед яких директорка, і ще одна для своїх – де було лише семеро людей.

Діана перша відкрила переписку і з незрозумілим кректанням почала морщитися. Вона бачила власну фотографію, взяту з інстаграму, де вона з двома хвостиками сиділа на дивані й широко посміхалася. Тепер позаду неї стояли п'ять темношкірих чоловіків, що було схоже на відомий мем. Фотографію скинув Рік, ще й коментар не проґавив.

"Не міг не поділитися".

– Фотошопер клятий! – виплюнула Діана. – Огидно.

– Ага, настільки, що схоже на оригінал більше, ніж сам оригінал, – Діма заглядав одним оком їй у телефон і одночасно пив квас.

Своєю любов'ю до фотошопу Рік виводив кожного. Поки ніхто не знав про його талант, ледь усі не пересварилися, бо він міг підробити будь-які докази. Сам він працював у фрилансі – щось пов’язане з фотошопом, і був у цьому профі. Але його не хвилювало, що від його хобі страждало оточення.

– До речі, сам Рік підійшов би сюди більше, – зауважила Христина і, побачивши нерозуміння друзів, вирішила пояснити: – Якщо він свої біляві патли розпустить, то буде схожий на дівчину з оригіналу. Нумо дайте мені!

Христина звантажила фотографію в інтернеті, знайшла профіль Ріка в інстаграмі й почала нишпорити по постах, перебираючи обличчя. У цьому вона не майстер, але приліпити його голову до фотографії зможе. Рік прифотошопив чоловіків, а вона – його...

Вийшло трохи криво, але сміялися вони дуже довго. Христина відправила фотографію в бесіду і почала чекати. Усі, як на зло, мовчали, але через кілька хвилин під останнім фото з'явилася реакція Галини Андріївни. Сердечко.

Їхня творчість їй сподобалася більше, ніж майстерність Ріка, і це порадувало.

У піднесеному настрої вони продовжили гру в карти. Цього разу програв Діма, причому Валері, бажання якого виконувати зазвичай небезпечно для життя, але відмовитися не можна.

– Лізеш у підковдру і так біжиш табором, – наказав Валера, чухаючи триденну щетину. – Коло зробиш і можеш повертатися.

– Далі це можна просто викинути, розумієш? – скривився Діма.

– Це старий комплект. Я куплю тобі новий, а зараз хочу видовищ.

Діма не став чинити опір. Поки він ліз у підковдру, заплутавшись у тканині та ледь не впавши, друзі реготали до сліз. Коли йому вдалося вирівнятися, то силует нагадував прямокутник...