Розділ 16

Настала черга старшим загонам вирушати на пляж. Діма з Христиною йшли попереду, ведучи підлітків до річки. Для багатьох цей похід був не першим, але через вузькі стежки, що губилися між дерев, заблукати тут досить легко. Позаду за групою уважно стежили В'ячеслав із Жанною, перевіряючи, щоб дорогою ніхто не відстав.

Вадиму сьогодні довелося бути самому, бо Вероніка, з якою вони разом працювали у третьому загоні, уникала будь-якого походу на річку. Навіть зараз вона проміняла сонце на директорку і вирушила виконувати нові доручення.

– Ви чого такі вбиті? – заходячи на пляж, запитав Діма у своїх дітей. – Що сталося?

– Можна подумати, ви теж півночі один одному страшилки розповідали, – підкреслила Христина, зариваючись пальцями в гарячий пісок. Навіть у таку спеку вона стояла в чорному сарафані, а в руках тримала чорне парео.

Вадим, що проходив повз, посміхнувся їхнім теоріям і пішов проводити інструктаж. На щастя, за старшими загонами не потрібен такий ретельний контроль. Досить парі вожатих перебувати у воді на максимальній глибині й краєм ока поглядати на дітлахів, а загалом наглядачам можна спокійно кліпнути й навіть відволіктися.

На березі, немов королева, розвалилася Жанна Ігнатіївна, у жовтому злитому купальнику, що приховував великий живіт, коротке світле волосся ховала панамка з бананами, а на носі виблискували окуляри. Поруч сидів В'ячеслав і, прикриваючи очі від сонця, перераховував дітей.

Коли третій загін накупався і вийшов на берег, вожаті змогли розслабитися, взяли м'яч і вирушили грати у волейбол на воді. Вадим, Христина з Дімою і кілька хлопців із першого загону.

Старші дівчата грали в м'яч окремо, сподіваючись, що незабаром Ярослав з друзями приєднаються до них. Тільки хлопцям було не цікаво: вони запускали один одного у воду, жартома топили й бризкалися в бік дівчат, а про серйозні ігри й не подумали б.

Інгрід, із підібраним на маківці волоссям, плавала на глибині до пояса і намагалася бути непомітною, адже після вчорашнього в поглядах одногрупників раз у раз миготіли насмішки – нікуди від них не сховатися.

Несподівано перед нею виринув Ярослав.

– Покружляти? – запитав він, хижо блиснувши очима.

– Ні, не треба, – Інгрід позадкувала.

Вона хотіла відплисти, як раптом Ярослав підхопив її на руки та почав кружляти на воді, розбиваючи хвилі.

– Досить! Припини! – вигукнула вона. Спочатку було лячно, в голові паморочилося, та невдовзі це відчуття змінилося гучним сміхом. Вона схопилася за його шию, щоб її випадково не впустили у польоті, й на мить відчула щось схоже на дитячу безтурботність.

Коли Інгрід поставили назад, вона за звичкою присіла, щоб вода була по шию, і раптом помітила, що на ній немає купальника. Серце в п'яти пішло, дивлячись на спину хлопця, що віддалялася.

– Гей, повернися! – вигукнула Інгрід.

Ярослав із грайливою посмішкою обернувся і покрутив на пальці білий бюстгальтер, який вдалося зняти, смикнувши за пару вузликів, чого вона не помітила.

– Годі тобі, круто ж, – сміявся він.

– Кому як! Це вже не смішно!

Своїми криками вона привернула увагу одногрупників. Враховуючи, що до цього моменту в них були свої розваги, цей жарт не був нічиїм планом. Ярослав провернув усе сам, і зараз ловив на собі безліч зацікавлених поглядів.

– Ти ж звикла себе іншим показувати, то чого зараз соромишся? – крикнула Варя. – Чи ми недостойні?

Цим вони припинили гру вожатих. За власним сміхом, хвилями та грою в м'яч дорослі змогли почути лайку між підлітками.

– Поверни їй купальник! – грубо наказав Вадим.

– Та годі тобі, Юрійовичу... вам... ми ж просто розважаємося, – Ярослав знизав плечима, не сприймаючи слова вожатого.

– Зараз дожартуєшся, – виплюнув Вадим і рушив у воді до нього.

– Але їй же не вперше! – заступалася Варя. – Свої фотки кидає, а потім із себе таку святу робить!

– А це вже не ваша справа, – видав вожатий.

– Ви так говорите, ніби вона їх вам кидала, – прокоментувала Альбіна.

Тих, хто бачив учорашні переписки, зацікавило таке припущення, і виникла думка, що Альбіна має рацію. Особливо, коли на обличчі Вадима з'явилося нерозуміння та розгубленість. Перебуваючи неподалік від Ярослава, він раптом сповільнився – мабуть, сказати нічого.

– А вам весело в чуже життя лізти? Своїм займіться. Діти, – процідив він.

Ярослав повернув Інгрід купальник, підплив і в жартівливій формі попросив вибачення, чого ніхто крім неї не чув. Але навіть такий жест її порадував, і конкретно на нього вона більше не злилася.

Інгрід швидко зав'язала купальник і вийшла з води. Сіла на траві, трохи далі від інших, і полізла в рюкзак за телефоном. Зв'язок тут поганий, але інтернет іноді зловити можна.

Їй не дали побути на самоті, бо майже одразу до неї підійшла Христина Вікторівна і, кутаючись у парео, сіла поруч.

– У тебе все гаразд? – запитала вона, не знаючи, як краще почати. Серед потоку думок було мало справді потрібних слів. – Вони з такої теми жартують, поняття не маю, що й думати.