Розділ 14

На вечір було заплановано пікнік, коли кожен загін бере із собою рюкзак із самим необхідним і йде в ліс. Мальовниче місце з річкою було за двадцять хвилин пішки від табору, тож, ставши по двоє, діти разом з дорослими вирушили в коротку мандрівку.

Перед цим вожаті, звісно ж, не забули нагадати про правила безпеки та намазатися кремом від комарів, бо в сільській місцевості комахи могли зіпсувати відпочинок будь-кому.

Досягнувши кінцевої точки, всі почали розбирати речі. Розстелили пледи, розвантажили рюкзаки. Хтось збирав дрова і допомагав із багаттям, хтось організовував вечерю. Молодші ловили коників або грали у квача, намагаючись не врізатися ні в кого з такої великої кількості людей.

Біля поваленого дерева, що використовували для сидіння, розпалили багаття, продовжуючи зрідка підкидати дрова, які перший загін підготував із запасом. Щороку відпочивальники навідувалися в це місце, і нічого тут не змінювалося: комарі водили хороводи, вдалині шуміла річка й очерети, а підлітки бігали витоптаною доріжкою до берега, щоб зробити кілька фотографій.

Нудьгувати не довелося нікому. Поки Діма сидів з гітарою і награвав мелодію, підлітки грілися біля вогнища з гостро заточеними гілками й смажили сосиски; молодшим також випала можливість наколоти по кілька маршмелоу.

– Влаштувати б такий пікнік без дітей, – розмірковував Валера. Стукнувши себе по плечу, вбив комара і повернувся до друзів.

– Хіба що вночі, – Діана нанизувала сосиски на гілки. Шампура тут не передбачені, радує, що вогонь камінням добувати не довелося.

– До речі, у Діми скоро день народження, – нагадала Аліса, зиркаючи на друга.

Діма зав'язав краватку з шиї на голову, перетворивши її на імпровізовану бандану, й продовжив грати, при цьому щось наспівуючи. Коли його з усіх боків обліпили діти й почали підспівувати, азарт стрімко зростав.

– Що ми плануємо? – запитала Христина. Дивлячись у телефон, вона не припиняла посміхатися.

– Пізніше зберемося і все обміркуємо, – вирішила Лариса. – Спочатку переживемо приїзд комісії, а потім відсвяткуємо. На батьківський день до когось з вас приїжджають? Алісо? Діано?

– Мої – ні, я вже начебто не маленька, – з жалем відповіла Аліса. Не бачити батьків протягом трьох місяців для неї стало нормальним. Напевно, маленькою вона ніколи не була – так їй навіяли дорослі.

– Не знаю, чи вийде в мами з роботи вирватися, – роздумувала Діана. – Так за ними з Софією скучила.

– Так, Софія, – сонливо пробурмотів Валера, поглядаючи на багаття. – Донька?

Гучні глузування друзів і загублене обличчя Діани привело його до тями.

– Точно, сестра. Вибач, задумався.

– Ну ти як завжди, – фиркнула Лариса. – А Діана занадто молода, щоб мати таку дорослу доньку.

– Ви огидні! – скривилася Діана. – Не думала, що є сенс розповідати вам про мою родину. Напевно, треба, щоб такого більше не почути.

Аліса прибрала тацю з сосисками та підсіла ближче до подруги.

– Не звертай уваги, вони просто дуріють.

– Та начхати, – Діана взяла “шампура” з вечерею, пішла до багаття і вручила дітям по гілочці, яку вони мають потримати над димом.

Діана не слухала бесіди інших, і гра на гітарі відійшла на задній план. Виникла думка про те, що вона шалено скучила за родиною. Раніше вони бачилися майже щодня, і хоч Діана понад рік не жила з мамою і сестрою, все одно часто заглядала до них у гості. Зараз вони могли тільки переписуватися, і то ближче до ночі, бо через роботу Діана не завжди знаходила час, у чому себе так картала.

Тут у гості до дітей можна приїхати в будь-який день, головне – поставити до відома адміністрацію і все записати. Ті, хто жив недалеко, міг відвідувати малечу кілька разів на тиждень, а ті, хто далі, відповідно, рідше.

Мама з сестрою мали приїхати, щоправда, поки не вказали коли, тому доводилося чекати й сподіватися. За такими думками Діана насмажила шампур сосисок і повернулася до друзів. Вона вмостилася на плед, і тоді ж, згідно із законом підлості, дим змінив напрямок і почав задувати в їхній бік, змушуючи кривитися й кашляти. Але заради запаху смажених сосисок можна й потерпіти. У небі вже з'являлися перші зорі, вдалині  стрекотіли цвіркуни, також чулося тріскотіння багаття, куди знову підкинули дров.

– Ви тільки подивіться, – протягнула Лариса, показуючи у бік ненависних колег. – Їхній Вадим знайшов малолітніх фанаток.

Усі як один обернулися. Новий вожатий сидів біля багаття з половиною першого загону і щось розповідав, не помічаючи на собі захоплених поглядів дівчат.

– Я почула вульгарний жарт, – висловилася Аліса. – Не знаю, чи можна нам спілкуватися з дітьми в такому тоні.

– Поки Галинка з Жанною не бачать, нам можна все, – Валера потер долоні та накинувся на сосиски. – Ніхто не приніс чогось нормального випити?

На його запитання всі засмучено цокнули та повернулися до Христини з її підозрами.

– Їхні розмови – ще дрібниці, – вона нарешті відірвалася від переписки. – Ви бачили, як він з Інгрід з мого загону танцював? Це теж ненормально.

– Ну, може, вони давно знайомі, – розмірковувала Діана. – До того ж Галинка нам постійно нагадує, щоб ніяких стосунків серед вожатих і дітей не було.