Розділ 12

Після ланчу три молодші загони вирушили на пляж. Бавитися у воді було до душі кожній дитині, і хоч у таборі був басейн, використовували його вкрай рідко. Навіщо зайвий раз витрачати час і ресурси, коли в їхніх краях є чудова річка?

Серед вожатих не всі горіли бажанням плавати й виконувати функцію буйків, тому замість Агати пішов Вадим, котрий з задоволенням погодився на деякий час помінятися обов'язками.

Купання організували чітко за планом: поки один загін йшов плавати, два інших засмагали на березі. Вожаті заходили на максимально дозволену глибину й пильно стежили за дітьми, постійно нагадуючи, що пірнати дозволено лише поруч із дорослими, і то – ненадовго.

Накупавшись, дітлахи ввалилися на пісок грітися та грати в карти. З них очей не спускала Лариса Анатоліївна, яка розмістилася на рушнику разом із Валерою і стежила, щоб ніхто не підходив до води.

Діана й Аліса сиділи неподалік і мазали плечі кремом від засмаги. Обидві у вільних шортах і купальниках, які встигли висохнути від довгого перебування на сонці.

Позаду Вадим і Рік грали у волейбол і, судячи зі звуків, було дуже весело, адже діти, які сиділи біля берега, раз у раз оберталися. Дівчата намагалися не реагувати, хоча Аліса пару раз дозволила собі повернутися. Хлопці теж були в пляжних шортах і без футболок. Особливу увагу вона зосередила на Ріку. Поправивши попелясте волосся, зав'язане у хвіст, він бігав по піску, спритно відбиваючи м'яч. При кожному русі проявлявся ледь помітний прес, від якого Аліса насилу відірвалася. Вона перевела погляд на Вадима, що був ширшим у плечах, і задивилася на гору м'язів, що грали на сонці, потім знову повернулася до Ріка. Він був худішим і вищим, але сам того не усвідомлюючи, постійно притягував її погляди.

– Давайте з нами? – почулася пропозиція Вадима.

Аліса опустила очі, боячись, що її інтерес не залишився поза увагою. Хоча дехто її все-таки зрозуміє. Нескінченно можна дивитися на вогонь, воду і як такі хлопці грають у волейбол.

– Можна, – тихо розмірковувала Діана. – Ходімо? – запитала подругу.

Аліса кивнула і піднялася. Вона намагалася не видавати свого хвилювання, хоча стояти поруч із Ріком, відчуваючи тепло його присутності, було справжнім випробуванням. Її серце билося так швидко, що вона боялася, що це почують інші.

– Ми двоє проти вас двох, – вирішив Рік.

– Це чесно? – зауважила Діана.

– Хочеш знову сказати, що ви слабші? – згадував Вадим. – Бачив я, як ти бігаєш. Не повірю.

Дівчата погодилися на таку гру. Ніякого рахунку не було, вони просто відбивали м'яч, не даючи йому доторкнутися до землі, заради цього ковзали піском, падали, стикалися, але м'яч не кидали. Дозволити йому стукнутися об землю, означало натиснути кнопку зі знищення всього живого на планеті.  

За дітей вони не переймалися, бо за ними є кому доглянути, але все ж іноді поверталися в бік берега. Варто було Алісі на секунду відвернутися, як їй у голову з усієї сили прилетів м'яч.

– Алісо!

Голос Ріка пролунав занадто пізно, й вона не встигла зреагувати. Від удару м'ячем не встояла на ногах і впала. Перед очима одразу все попливло, і вона несвідомо потерла лоб.

– Ти як? – Діана вдивлялася в її обличчя.

– Непогано, – бурмотіла Аліса, насилу розуміючи, що відбувається.

Занепокоєння наростало, адже Рік влучив саме в голову. Аліса і сама була винна: у такій ситуації кліпати небезпечно, а вона відвернулася.

– Я відведу її в медпункт, – поставив перед фактом Рік.

– Нікуди вона з тобою не піде, – обурилася Діана. – Я тобі не довіряю.

– І не треба. Можеш з нами піти, – він підхопив Алісу на руки.

Діана планувала йти слідом, боячись відпускати подругу з кимось із "цих". Хоч і розуміла, що незалежно від ступеня ворожнечі, конкретно Рік не дасть образити ні дівчину, ні дитину. А потім Діана зловила погляд Аліси, яка на секунду прикрила одне око, доступно пояснюючи, що від Діани вимагається. Нічого. Залишатися на пляжі й не втручатися.

– Гаразд, ідіть, – крізь зуби промовила вона. Хотілося б наставити подругу на шлях істинний і пояснити, наскільки дурна витівка – спілкуватися з Ріком, але та, звісно ж, не послухає. Друге літо за ним сохне.

Після їхнього відходу гра закінчилася. Кожен повернувся до своїх загонів: Діана мазала дітям плечі кремом і наполегливо нагадувала носити кепки, аби уникнути сонячного удару, а Вадим разом із Валерою повів малечу купатися.

Після пляжу за розкладом обід і тиха година.

У таборі Діана насамперед з'ясувала, що з подругою все гаразд, і повернулася до основних обов'язків. Ледве потрапила в кімнату, як до неї у вікно застрибнув Вадим. Спочатку заскочили ноги, потім все інше.

Діана витріщилася на його шкарпетки. На одній написано «ліва», на іншій – «права». Щось у цьому є...

– У фільмах таке виглядає мило, – подумала Діана вголос. – Якого біса ти заходиш у вікно?!

– За пледом прийшов, – видихнув Вадим.

– У вікно?

– Ніби у двері ти б мене пустила, – він усміхнувся, демонструючи ямочки на щоках.