Розділ 10

Дівчата з першого загону збиралися на дискотеку, немов на бал. Годинами фарбувалися, ділилися косметикою і переміряли купу речей, гублячись у виборі.

Інгрід не сприймала ці танці серйозно, до того ж її затримали вожаті з приводу концерту. Вона повернулася в кімнату пізніше за всіх і одразу помітила загадкові переглядання двох сусідок-близнючок.

– Ви чого? – вона подивилася на свою тумбу і завмерла: – Де моє дзеркало?

Дівчата засміялися, але незабаром зізналися, що приходили Варя зі Златою і забрали чуже, обґрунтовуючи тим, що їм потрібніше. У таборі дзеркало і справді було рідкістю; вожатим у цьому плані пощастило більше. Хлопцям воно не треба, а ось дівчата зі старших загонів обурювалися, розуміючи, що камери на телефонах не дадуть змоги нафарбуватися належним чином.

Інгрід розгублено бігала очима по кімнаті. Не хотілося зайвий раз зв'язуватися з тими зміями, але повернути річ вона зобов'язана. До того ж дзеркало не її, а однієї людини, якій тільки сьогодні вдалося добути його.

Зібравшись із думками, Інгрід постукала в сусідні двері й зайшла, радіючи, що її поселили не в цей гадючник. Альбіна сиділа на ліжку з тим самим дзеркалом у широкій рамці й фарбувала вії. Варя, пританцьовуючи, вирівнювала волосся, а Злата приміряла сукню. Все це супроводжувалося брудними плітками та отруйним сміхом.

– Мені потрібне моє дзеркало, – рішуче зазначила Інгрід.

– А мені мільйон доларів і Тімоті Шаламе, – вишкірилася Злата.

– А ти йому потрібна?

– Фу, яка противна, – кривилася Варя. – Навіщо тобі дзеркало, ти все одно не фарбуєшся.

– А навіщо тобі голова?

Інгрід була готова сперечатися до останнього, але зупинилася, бо зрозуміла, що краще не годувати їх своїми емоціями. Хоча в школі зазвичай відмовчувалася, думаючи, що так отримає менше негативу.

Альбіна не відволікалася на їхні суперечки, але тихо посміювалася. Нафарбувавши вії, прибрала дзеркало і повернулася до сусідок:

– Комусь ще треба?

– Мені, наприклад, – нагадала Інгрід.

Дівчата дивилися на неї, як на божевільну, від чого виникало схоже відчуття. В школі Варя, з якою вони вчилися в одному класі, знущалася за будь-якої зручної нагоди, залучивши Злату – дівчину з паралельного класу, що так любила демонструвати свою владу, принижуючи інших.

– Ось, звісно, візьми, – Варя схопила дзеркало з ліжка подруги й недбало покрутила в руках. Дорогою зачепилася за тумбу та випадково випустила його з рук.

Реакція сповільнилася. За їхнім сміхом Інгрід не почула, як дзеркало з тріском впало біля її ніг. Вона присіла, розгорнула його і помітила своє криве зображення в тріщинах, що були по всьому периметру.

– Ти так на колінах переді мною стоїш? – не втрималася Злата, нахабно посміхаючись. – Зворушливо.

У грудях Інгрід кипіло бажання накинутися на Злату й почати видирати волосся, але вона зібрала всю свою силу волі й змусила себе встати. Відкинувши дзеркало ногою, мовчки вибігла з кімнати.

Ігноруючи розпитування своїх сусідок, Інгрід залізла з головою під ковдру і беззвучно заридала. Багато років вона тренувалася придушувати емоції й не спалахувати через дрібниці, а потім бачила, як однокласники намагаються довести її до сліз і зі шкіри лізуть, аби довести собі, що вони можуть зламати людину. Але Інгрід не доставить їм такого задоволення.

Коли всі почали збиратися на дискотеку, Інгрід навіть не думала виходити з кімнати. Вона ховалася в темряві, сподіваючись, що її забудуть. Але коли Христина Вікторівна не дорахувалася одного підлітка, змушена була повернутися в корпус.

Діма повів інших на площу, а вона зазирнула в кімнату до зниклої. Увімкнула світло, присіла на сусіднє застелене ліжко і втупилася на горбик із ковдри, що ледь помітно здіймався при диханні.

– Що сталося? – поцікавилася вожата.

– Я розбила дзеркало, – пролунав голос з-під ковдри. – Єдине в загоні.

– В мене є дзеркало на пудрі. Якщо тобі потрібно, можу віддати.

Показалася голова Інгрід:

– Дякую, мені вистачить камери на телефоні.

Христина розгледіла перед собою дівчину з рудим кучерявим волоссям, кирпатим носом і карими очима, що мружилися від світла.

– Є ще проблема, через яку ти не збираєшся нікуди йти?

Тут легше погодитися піти на страту, ніж розповісти довгу й неприємну правду. Інгрід злізла з ліжка, розгладила руками сукню ніжно-блакитного кольору і рішуче глянула на вожату.

– Можемо йти.

Дорогою вони розговорилися про порядки табору, й Інгрід навіть почала посміхатися. Коли вона зникла в темряві серед закружених у танці тіл, Христина зупинилася, підозрюючи, що у цієї дівчини проблеми в колективі. Втручатися не поспішала, бо досвід навчив, що іноді достатньо просто поспостерігати, а будь-які бесіди з надокучливими дітьми призведуть до того, що жертву звинуватять у зрадництві. Це все тільки погіршить.

– Ти в нас тепер замість психолога? – до неї ззаду підкрадався Рік. – Темну магію їй викладаєш?