Розділ 8

У тиху годину, коли не потрібно стежити за кожною дитиною, вожаті в спільному чаті домовилися зустрітися з приводу виступу. Більшість уже стояла на площі й поглядала на Галину Андріївну, що приставним кроком пересувалася між підлеглими й задумливо терла підборіддя, ніби сама вирішила весь танець придумати.

– Слухайте сюди, слухайте сюди! – діловим тоном кривлявся Рік, прямуючи до колег. Він постійно обертався до Вадима, що йшов позаду і посміювався.

Вони підійшли до інших, що стояли купкою, і тут на них вискакує Галина Андріївна.

– Слухайте сюди! – рявкнула вона. – Інтонація неправильна. Тренуй більше, – звернулася до Ріка.

Двоє жартівників завмерли. На їхніх обличчях промайнув переляк, який швидко змінився на кумедну серйозність, що викликала посмішки у решти колег. Усі знали, що за суворістю Галини Андріївни ховається добре серце, і хоча її постійно пародіювали, робили це з повагою. Її авторитет був непохитним, а здатність добиватися слухняності за допомогою гумору вражала.

– Добре, всі в зборі, – підкреслила Галина Андріївна. – В'ячеслав і Жанна не беруть участі...

– Вони там разом “не беруть участі” чи що? – поморщилася Лариса.

Іноді в неї виникали підозри щодо колишнього чоловіка і найогиднішої жінки світу. Факт, що їхні імена стоять поруч, уже викликав неприємне тремтіння по тілу, хоча підстав думати про стосунки між ними в неї бути не повинно. Жанна заміжня, у неї дорослий син, але в цьому таборі всякої драми вистачало.

– Ви, Ларисо, теж можете йти, – згадала директорка. – Разом із Валерою.

Ніхто не зрушив із місця.

– Чи ви хочете танцювати? – перепитала вона.

– Ні! – одночасно скрикнули старші вожаті й швидко пішли.

Залишилися ті, кому пощастило менше. З готових танцювати пар були тільки Христина з Михайлом. Стояли, тримаючись за ручку, і раділи, що мають один одного, тому їм не доведеться нервувати через вибір керівництва.

– Вже вирішили, хто з ким танцює? – зачепивши ззаду руки в замок, Галина Андріївна ходила колами, немов хоровод водить. – Ні? Тоді я сама виберу. Агато Євгенівно, відійди, не відволікай.

Блондинка кивнула і зробила кілька кроків назад.

Директорка оглянула кожного, невдоволено поправила бордове волосся, підсмикнула сірий піджак за воріт і повернулася до справи.

Діану поставила поруч із Дімою, Вероніка сама кинулася до Вадима. Не сказати, що він був радий, але краще з нею, ніж з тим, хто стояв навпроти. Хоча Галина Андріївна більше не намагалася помирити вожатих, ставлячи їх у пару або команду, бо зрозуміла, що це не подіє. Вони пообіймаються на камеру, а потім продовжать не любити одне одного.

– Дивіться і вчіться, – вона махнула рукою. – Христина і Михайло прийшли вже підготовленими, мені не треба напружуватися ще й над ними.

– Вони просто сплять разом, у ліжку й домовилися, – видав Рік.

Стосунки між колегами не були таємницею. Головне, на дітях ніяких телячих ніжностей не проявляти, а все інше дозволено.

– Що ж ви з Агатою не домовилися? – допитувалася Галина Андріївна.

– Вона їде, – веселощі Ріка раптом випарувалися.

– Знайшли б їй заміну.

– Знаєте, якось день протримаюся.

– Але не в танці, – директорка виставила вказівний палець догори. – З Алісою танцюватимеш, – вона схопила дівчину за руку і поставила поруч із Ріком. Занадто велика різниця у зрості: він майже два метри й вона набагато нижча. – Підбори є?

– Якщо скажу "ні", щось зміниться? – насупилася Аліса.

– Ні!

– Тоді знайду.

– Чудово! – Галина Андріївна плеснула в долоні. – У нас є чотири пари. Агата поставить танець і може їхати, – побачивши їхні кивки, звела брови. – Ви не будете сперечатися і відмовлятися? – вона звернулася до Ріка й Аліси.

Вони стояли поруч і слова поганого не сказали, хоча всі знали, що варто двом групам вимушено об'єднатися, як станеться щось страшне.

– Ні, ми ж дорослі люди, – Рік знизав плечима, засунувши руки в кишені джинсів.

– Так не цікаво, – видала директорка. – Ваші сварки – хоч якась різноманітність.

Галина Андріївна вміла розрядити ситуацію. Її дивні коментарі завжди заставали зненацька й збивали будь-кого з пантелику.

– Вам коли-небудь казали, що у вас чудове почуття гумору? – Вадим присів навпочіпки. За час їхніх розмов встиг втомитися, бо, на відміну від дітей, у них немає тихої години.

– Так, перший чоловік казав. І другий, – вона підняла очі до неба, щось рахуючи. – Третій помер від сміху над моїми жартами.

Вожаті слухали її, зціпивши щелепи, аби потік сміху не вирвався на волю. Своєю інтонацією вона добивала кожного: навіть найсерйознішу тему могла виставити анекдотом. Вона не хотіла, щоб їй співчували – із суворим обличчям тільки й робила, що жартувала.

– Обмовилася, від коронавірусу, – виправила Галина Андріївна.

Своє особисте життя вона приховувала. Лише раз її син Ярослав проговорився про батька, з яким вони не живуть разом. Тоді вожаті й зрозуміли, що їхня улюблена директорка все виставляє жартом, щоправда, не знали, з якого можна сміятися.