Розділ 1

Ввечері шестеро вожатих нарешті закінчили зі своїми обов’язками й могли перейти до власних планів. За багато років в них сформувалися певні традиції, про які нічого не знала директорка.

– Замовляйте, що в магазині брати, – вимагав Валера, чухаючи вологу від спеки потилицю. В майці та квітчастих шортах він мав особливо комічний вигляд.

– Ось список, – Христина простягнула блокнотний аркуш із переліком покупок.

– Допишіть мені сік, – втрутилася Аліса, наймолодша серед колег. – Не хочу я вашу гидоту пити.

– Тоді будеш за всіх перед Галинкою відповідати, – пожартував Діма.

Незадовго до закриття магазину двох чоловіків відправили за покупками. Слідом ув'язався фізрук Михайло, який з самого початку віддав перевагу їхній компанії, а не "цим". Гідної назви решті колег придумати фантазії не вистачило, достатньо було раз назвати їх "цими", щоб надалі характеризувати так кожного з шести осіб.

– Ой, дівчатка, я за вами так сумувала, – Христина обійняла двох подруг за плечі. – З кінця минулого літа мрію про наступне.

– Могла б у гості приїхати, – випалила Діана, стукнувши її пальцем по носі. – Мені довелося з роботи втекти, щоб потрапити на день народження Аліси.

– А мене бос не відпустив, – нагадала Христина.

Вони були з різних міст, розташованих недостатньо далеко, щоб вважати відстань перешкодою. Аліса з Дімою жили поруч, але навіть там друзі бачилися не часто. У кожного свої справи, і тільки в таборі вони могли бути всі разом. Це місце – як можливість втекти від проблем та зануритися в інший світ.

Коли почало темніти, а перші комарі вилетіли на полювання, дівчата вирушили до кімнати. Христина жила трохи далі разом із Ларисою, котра хоч і була старшою, здавалася такою ж молодою і сучасною. Спілкуючись з юнаками, піддавалася їхньому впливу. Зараз її затримала директорка з черговим завданням, але до початку посиденьок вона обіцяла вирватися.

Поки хлопці не повернулися з магазину, подруги вирішили виконати останнє на сьогодні завдання – випрасувати краватки. Тепер їх носили тільки вожаті; у кожного свій колір – орієнтувалися за веселкою і старшинством. У першого загону – червоні, у другого – помаранчеві, у третього – жовті й таке інше.

– Ви не уявляєте, як я була рада бачити Галинку, – розмірковувала Діана, плюнувши на стару праску, що знайшлася в кухарки. Замість прасувальної дошки – тверде ліжко з відгорненою ковдрою. – Хоча того літа вона мені кілька разів у жахах снилася.

– Впевнена, це був не сон, – засміялася Аліса, а слідом за нею і решта.

Варто було відволіктися на кілька секунд, щоб відчути запах гару.

Діана тільки зараз помітила, що праска, яку вона поставила на ліжко, впала і ледь не пропалила постільну білизну.

– Хоча б не на краватку, – зазначила Діана й витягнула праску з розетки. – Псування святого Галинка точно не пробачить, а нову тут не знайти.

– Не бачу проблеми. Завжди можна вирізати з її спідниці, – відгукнулася Христина, поправляючи похмурий макіяж біля дзеркала.

Її чорні тіні й довге волосся того ж кольору робили шкіру напрочуд блідою. Саме цього ефекту дівчина й прагнула. Влітку вона цілеспрямовано уникала сонця, не бажаючи зіпсувати образ засмагою.

Перший рік директорка не хотіла брати її на роботу, обґрунтовуючи тим фактом, що в житті надто мало фарб і радості, а Христина своїм незадоволеним обличчям буде псувати дітям настрій. Але коли Галина Андріївна побачила підлеглу в ділі, раптом змінила свою думку. Та й не любила ця жінка брати на роботу нових людей – невідомо, як новачки поставляться до її капризів. А в їхньому районі, що охоплював кілька маленьких містечок, знайти нових працівників доволі проблематично.

– Думаю, вирізаний трикутник на своєму балахоні вона не помітить, – Діана повісила на шию зелену краватку і покрутилася біля дзеркала, уявляючи носіння цієї речі щодня.

Коли час наближався до десятої вечора, а головний контролер табору готувався до сну, дівчата почали збиратися. Христина не стала бігти в кімнату, вона вже готова: у рваних джинсах, майці та чорній мантії з капюшоном.

Аліса з Діаною витратили на збори трохи більше часу. Обидві в джинсових шортах і світлих футболках. Рятуватися від комарів вирішили не теплим одягом, а звичайними спреями. Саме час перевірити їхню ефективність.

Хвилин десять вони крутилися коло дзеркала. Діана з її блакитними очима злегка підфарбувала вії тушшю, а темне волосся, що доходило до лопаток, відкинула назад, демонструючи вуха, які були всі в сережках. Кілька місяців тому проколола хрящ, і тепер з'явилася дивна залежність. Хотіла б і язик проколоти, але потім дійшла до висновку, що це вже занадто.

Аліса, яка стояла поруч, провела пальцями по світло-каштановому волоссю, яке вона накрутила ще до приїзду в табір. Під світлом лампи воно блищало особливо сильно. Фарбуватися не стала, та й у свої дев'ятнадцять не любила цю справу. Природа подарувала їй карі очі та довгі вії, що вже робили її погляд яскравішим і не потребували додаткового розфарбовування.

– Для кого ви так вбираєтеся? Все одно темно буде, – Христина розглядала свій французький манікюр. Минулого року керівництво обіцяло її нігті секатором обрізати, але вони ще ці не бачили – набагато довші.