Глава 40

Ввечері вожаті зі своїми загонами збиралися біля сцени, де сидів Діма з гітарою. Його пісні подобалися юнакам набагато більше, ніж баян Валери. Тут вони з радістю підспівували, обіймалися і махали ліхтариками з телефонів. Найбільш завбачливі встигли захопити з кімнат пледи, щоб не мерзнути, бо погода трохи зіпсувалася.

Молодшим було не так цікаво, у них свої бесіди, які незабаром почали заглушати мелодію гітари. Діана тихо підкралася до порушників.

- Нумо припинили! - буркотіла вона. - Сядьте на останні лавки.

- Ми більше не будемо, - видала дівчина з пишним кучерявим волоссям, на ім'я Ангеліна.

Перші кілька хвилин було тихо, але зовсім скоро Діана могла чути продовження сварки. Ця сама Ангеліна кричала на хлопчика з густим чубчиком, який сидів з іншою дівчинкою, тримаючись за руки. І їй це безумовно не сподобалося.

Вожатій довелося розсадити їх по різних частинах лавки. Коли Діма заграв на гітарі гімн табору, спів дітлахів став голоснішим. Перші дні їм не подобалися ці кричалки, але незабаром втягнулися так, що могли наспівувати їх, навіть не замислюючись. У душі, дорогою до їдальні, під час важливих роздумів. І так було щозміни з усіма, гра Валери теж спочатку викликала відразу, але під кінець третього тижня вони співали голосніше за нього і не стримували сліз.

У темряві, розбавленій світлом ліхтаря і телефонами дітей, Діана іноді ловила на собі погляди Вадима. Раніше його кам'яне обличчя осявала усмішка тільки наодинці, зараз же він не намагався цього приховувати навіть на людях. І дивитися він на неї став набагато частіше, Діані подобалася така увага. Хотілося знову побути з ним без сторонніх очей, доторкнутися до нього і не боятися бути засудженою за спілкування з одним із "цих".

Закочуючи очі на переглядання двох вожатих, Ярослав покрутив у руці телефон і піднявся з лавки. Саме час поговорити з Жанною Ігнатіївною. Жінка з короткою світлою стрижкою і в товстих окулярах поглядала на сцену і плескала в долоні, пританцьовуючи.

- Добре тут, скажіть?

- Чого тобі? - грубо запитала вона.

Ярослав не очікував такої реакції від подруги матері. Вона мала б пилинки з нього здувати, як робили всі інші, але ця жінка лицемірити зовсім не вміла. Хоч би спробувала... іноді корисно.

- Ви своєю присутністю забруднюєте честь такого славного місця, - прямо заявив він. - Моя мати не може вас звільнити тільки тому, що ви подружки, але скоро їй дійде, що таких вожатих, як ви, у таборі бути не повинно.

- Ти що собі дозволяєш? - Жанна Ігнатіївна стиснула щелепу. - Чула б тебе мати.

На такий випадок у Ярослава було підготовлено відео, яке він із задоволенням показав жінці. Вона бачила як кричить на підлітка з другого загону. Хапає його за грудки, обіцяючи зруйнувати його життя за те, що він не найкращим чином обійшовся з її сином. Турботлива мати, але всьому має бути межа.

Ярослав помітив як похмурнішають її очі, як стукає у скронях. Можливо, в неї виникла думка відібрати компромат і все видалити, але копії в будь-якому разі були, йому нема чого боятися.

- Що ти хочеш за це відео?

- Пропоную так, я нікому його не показую, забуваю взагалі, але наприкінці цієї зміни ви забирайте всі свої документи й більше ніколи сюди не приїжджаєте. Скажете моїй матері, що напрацювалися вже, вона вам повірить.

- Ти зовсім здурів? - процідила вона.

- Не сильніше, ніж ви, - нагадав Ярослав. - Є ще один варіант, менш приємний. Я покажу це відео матері, і вона вижене вас із величезним скандалом. У вас є можливість піти мирно.

Нелегко їй далося це рішення, проте вона вимовила його в слух:

- Гаразд, усе одно мені вже набридла ця робота.

- І ще одна умова, - Ярослав підняв вказівний палець. - Пограйте найдобрішу вожату табору. Якщо на вас хтось із дітей поскаржиться, я згадаю про це відео.

- На мене скаржаться без приводу.

- Припиніть дітей принижувати без приводу, - Ярослав наблизився до її обличчя.

- Наступного року ти мене не побачиш, - бризкаючи слиною пообіцяла вона.

- Чудово.

Він не очікував, що буде так просто, залишалося сподіватися, що Жанна виконає свої обіцянки. Якщо ж ні, доведеться долучити до бунту решту вожатих, вже вони мовчати не стануть, тим паче докази є.

Пісні закінчилися, дітей розвели по кімнатах. Вожаті лягали спати щонайменше на півгодини пізніше за малечу, а поки ходили, перевіряли дисципліну і вкладали спати найбуйніших.

Ближче до дванадцятої ночі прибіг Міша і з криками почав тягнути друзів на вулицю. В небі вони помітили жахливе полум'я. Горіли кущі в місці їхніх посиденьок. У тому районі був спортивний майданчик і багато гілок, вогонь йшов звідти й повільно наближався.

Вожаті одразу схопили відра і знайшли сторожа, який намагався дотягнути шланг до місця пожежі, площа табору велика, ледь вистачило на половину. Хтось гасив напівзотліле гілля кросівками, дехто бігав із відрами води, гасячи полум'я, що пожирало все навколо. У ліквідації пожежі брали участь усі працівники, ретельно подбавши про те, щоб про це не дізнався ніхто з дітей.