Глава 34

У другій половині дня вожаті вдягнули найстаріші речі в їхньому гардеробі й вирушили чистити басейн. Після випадку з побілкою всю воду викачали, але білі плями залишилися, особливо на дні. Сторож намагався змити це неподобство за допомогою шланга, місцями виходило, стіни стали чистішими, але більшу частину доведеться вичищати щіткою, тут вся надія на вожатих. Винуваті вони, ось їм і відповідати.

Жанну Ігнатіївну директорка відпустила на кілька днів додому і брати участь у таких покараннях їй не довелося. Валері теж знайшлася інша робота, а В'ячеслава з Ларисою від самого ранку ніхто не бачив. Виникла думка, що пропадають вони разом і вже вкотре виникає, але це навіть смішно.

Восьмеро вожатих озброїлися щітками з ганчірками та спустилися драбинкою до басейну, на глибині було небагато води, що залишилася від останньої спроби відмити стіни, тож почали вони саме звідти.

Рік зі шлангом стояв нагорі й намагався змивати плями, поки Агата терла щіткою, знову й знову вимагаючи воду. Ефективно, але довго.

Перший час усі відповідально й уважно драїли басейн, ні на що не відволікаючись. Періодично споліскували щітки у відрі, міняли воду, а потім Вадим випадково ляснув Діану вологою ганчіркою по щиколотці. У таку спеку це було навіть приємно, тільки трохи боляче. Вона затримала на ньому свій погляд і зрозуміла, що їй хочеться створити щось подібне.

- Біжи!

Вона збиралася так само стукнути його по ногах, але Вадим відбіг на пристойну відстань, тоді вона запустила в нього ганчірку, влучивши в спину. І хоч знаряддя їхньої битви складно назвати брудним, бо ганчірки постійно мили, та й у самому басейні була чиста вода, не враховуючи розводів від побілки, решта поглядали на них з побоюванням, боячись отримати так само, особливо по обличчю.

Вадиму подобалася ця гра, він підняв ганчірку і повернувся до Діани. Вона стояла на максимальній глибині, звідти не втекти. Позадкувала назад, а він притягнув її до себе, і, не вистоявши на мілководді, обидва впали у воду. Глибина двадцять сантиметрів, але намокли вони, звісно ж, повністю.

Діана схопила мокру ганчірку і ляснула Вадима по руках. Лежачи у воді, вони ледь не билися за цю саму ганчірку, перекочувалися так, що було схоже на обійми, але й на бійку одночасно.

- Які голубки, - прокоментував Рік. - Замріть, мені фотку треба зробити. Тут ніякий фотошоп не потрібен.

Щоб остудити запал двох колег, Рік направив на них шланг із холодною водою, тепер уже він був ворогом народу, хотілося і його затягнути в цю дурну, але веселу гру.

Аліса збиралася заступитися за Діану, у якої весь одяг був у білих плямах від побілки, тож узяла ганчірку, але влучила в Діму. Як би вона не намагалася доводити, що цілилася не в нього, їй не вірили. А Дімі просто привід потрібен був. Він обійняв Алісу і поки вона намагалася відбиватися руками, він плюхнувся з нею у воду.

Незабаром гра затягнула всіх. Вони вже не ділилися на своїх і чужих, кожен був сам за себе і рятував виключно свою шкуру. Обливалися і билися з кожним, ніякої ненависті не залишилося.

- Як добре, що Галинка цього не бачить, - сміялася Аліса.

- З чого ти взяла? - несподівано почувся голос Галини Андріївни.

Усі раптом перестали дуріти та підняли очі до кількох шезлонгів, на одному з яких лежала Галина Андріївна. У довгій спідниці та в чорних окулярах. Для повної картини тільки попкорну не вистачало.

- Якщо вас теж вимазати, ви будете нам допомагати? - запитав Діма, розмахуючи ганчіркою.

- Я відразу піду в душ.

- Ну можна й так! - він підтягнувся об бортик і виліз із басейну.

Директорка встала і зробила крок назад.

- Гаразд-гаразд, не заважаю.

Вона відразу зникла з поля зору, а Діма задоволений собою повернувся до решти. Продовжувати битву настрою не було, тому вони нарешті схопили щітки та продовжили мити басейн...

Увечері, коли кожен міг насолодитися літом і не мав жодних справ, Христина взяла карти й вирушила в бесідку. Вже давно колеги вмовляли її поворожити, сьогодні видався вдалий для такого день, тож вона викликала всіх охочих до себе.

- Не впевнена, що воно мені треба, - Алісу вів за руку Діма і переконував, що це має бути цікаво. - З яких пір ти віриш у ворожіння?

- Та вона мені такого наговорила, - видихнув він.

- І що там?

- Скажу, якщо збудеться. Точніше "коли".

Вони підійшли до бесідки першого загону, де вже сиділи Христина з Діаною. На столику маленька скатертина і три ряди карт.

Про долю Діани вона почала говорити дивні речі, ніхто не розумів про що мова. Особливо про минуле.

- В підліткові роки щось жахливе пережила, - Христина поглядала на карти. - Воно дуже сильно впливало і впливатиме на твоє майбутнє. Залишився якийсь відбиток. Я не розумію, в чому справа, але ймовірно, зараз ти ні про що не шкодуєш. Це щось пов'язано з родиною?

- Можна й так сказати, - ошелешено говорила Діана. Був варіант продовжити наодинці, але вона не стала зупиняти подругу. Вже не боялася, що там буде зайве, вони все одно нічого не зрозуміють. Просто не повірять.