Глава 24

Ранок вожатих видався максимально приємним і святковим, бо та, що обожнювала роздавати покарання, сама програла і була змушена мити підлогу в їдальні. Від такої новини Галина Андріївна готова була розірвати кожного, своїм убивчим поглядом ледь не леза метала.

Вона погодилася виконати завдання після сніданку, коли більша частина підопічних зайнята дітьми та свідків не так вже й багато. Діана з Христиною і Валерою першими прибігли подивитися на те, чого у звичайний день не побачиш. Також з'явилися чоловіки з "тієї" групи вожатих, вони готували телефони, щоб потім показати іншим, але тут Галина Андріївна була проти.

- Знущатися прийшли? - кривилася вона. - Ось такі ви! Майте на увазі, вам ще зі мною працювати.

- Відро зі шваброю там, - Христина вказала рукою до дверей. - Ми вам навіть води набрали.

- Втопитися?

- Підлогу помити, - з кам'яним обличчям проговорила вожата.

Хоча найбільше раділа цій новині, сама ж запропонувала, на такий ризик ішла. Її просто дістало постійно отримувати за те, чого вона не робила.

- Я помию, але є одне "але", - директорка схопила з шафи порожню коробку і підійшла до вожатих. - Телефони.

У відповідь нетямущі погляди й жодної реакції, тоді вона повторила.

- Телефони здали і я починаю.

- Хитро, - Вадим знизав плечима і закинув айфон у коробку. - Ну, подумаєте, цього більше ніхто не побачить. Насолоджуйтеся видовищами самі, поки можете.

Решта неохоче виконала вимоги й тоді Галина Андріївна нарешті потягнулася до відра. Намочила ганчірку, накинула на швабру і почала ретельно відтирати підлогу, яку взагалі складно назвати брудною, але щоденне прибирання має бути.

- У вас досить непогано виходить, - зауважив Рік. - Не знав, що ви вмієте.

- Знати - не твоє, - відчеканила Галинка.

Христина не стримала сміху.

- Я більше не злюся за ваші покарання, - підбадьорювала вона.

- А я більше не буду з вами сперечатися, - бурчала директорка. - Одного разу у виховних цілях достатньо.

Вожаті встигли занудьгувати за час, що вона драїла підлогу. І робила це набагато швидше і якісніше, ніж вони самі. Видно досвід, незважаючи на те, що при них вона ніколи не займалася подібним.

Галина Андріївна мила ганчірку, як Діана нарешті збагнула її останні слова і здивовано запитала:

- Що значить "у виховних цілях"? І взагалі, якось ви занадто швидко погодилися мити підлогу, тут є і ваша вигода, так?

- Звичайно, - як ні в чому не бувало відповіла Галина Андріївна. Вона востаннє пройшлася чистою ганчіркою по вимитій території й повернулася до вожатих. - По очах бачу, вже давно хотіли мене навантажити. Навіть карати вас за таке не буду.

- У чому підступ? - не розумів Валера.

- Хотіла вам показати, що мити підлогу може і начальник. І зробить це набагато краще за вас, - вона оперлася на швабру. - Приємно, що ви ставите мене на п'єдестал, але мити підлогу не принизливо. Для мене це не покарання, а така сама робота. Чи ви так не вважаєте?

- Ні... ми з вами згодні, - видала Діана, втиснувши голову в плечі.

- Ну якщо згодні, тоді з присутніх по одному чергуванню, - з кожним словом її голос підвищувався. - А тепер пішли працювати! Зовсім уже охрініли, дітей кинули, з мене циркову собачку зробили! Нема на що подивитися?! Так подивіться, на що ви перетворилися! Геть!

Вожаті похапали телефони з коробки й одразу ж зникли за дверима. Розбіглися по загонах, навіть захекатися встигли. Ризиковано так знущатися з керівництва, але їхнє спілкування на цьому й ґрунтувалося. Вона жартувала з них, вони з неї. А останнім часом Галина Андріївна стала грубішою, ніж зазвичай, підвищувала голос без причини та відривалася на кожному. Під час миття підлоги вона ще намагалася триматися, але надовго її не вистачило.

На обіді друзі розповіли решті про все, що тут відбувалося, на це в Лариси виникла своя думка.

- Може їй чоловічої уваги не вистачає? Вона наче з ланцюга зірвалася.

- Слухай, так тобі теж, - Діана підвищила голос, за гулом дітей її було ледве чутно. - Я бачила, як ти на своїх кричала, боюся уявити, що вони накоїли.

- Напартачили сильніше за вас, можеш не сумніватися, - відмахувалася вона. - А взагалі я серйозно. Може їй знайти когось?

- Звідки в нас у таборі нормальні чоловіки? - посміювалася Аліса. - Діма їй точно не підходить, є ще Валера...

- Вона не в моєму смаку, - видав він із набитим ротом. - Вона ж мене зжере, у неї три чоловіка було...

- Просто позалицяйся до неї й все, - підтримувала ідею Лариса. - Заради нашого спокою. Добру справу робиш.

- Ну якщо інших розваг тут немає...

Коли діти пішли на обідній сон, Валера привів п'ятьох друзів у свою кімнату і відкрив шафу, чекаючи, що вони допоможуть із вибором вбрання. Цього разу ніяких яскравих шортів і сорочок із пальмами не було, йому знайшли джинси та звичайну блакитну сорочку. У животі тугувато, але загалом виглядало нормально. Тоді ж Діма збігав до лісу і нарвав ромашок, що росли недалеко від яблуневого саду.