Глава 23

Після тихої години, коли палюче сонце було не так небезпечно для шкіри, молодші загони вирушили на пляж. Вероніка з Агатою, як зазвичай, не пішли; відмахувалися, наче гідрофобію мають. Їх ніхто не змушував, бо завжди знайдеться кому їх замінити. Разом із Ріком ув'язався Вадим, а також Ярослав і Рома.

Спочатку вожаті думали, що це додаткова відповідальність і за ними теж доведеться слідкувати, але на диво, хлопці поводилися по-дорослому. Глибоко не заходили й не пірнали, як би добре не плавали. До того, самі доглядали за молодшими загонами, будували з ними вежі, кружляли й вчили плавати.

Щоправда, дорослі проґавили момент, коли Ярослав почав висувати свої жарти з не самими пристойними словами, а діти, заливаючись сміхом, хапалися за животи. Один хлопчисько ледь на дно від веселощів не пішов, Рома вчасно підплив. Витягнув його з води, поплескав по спині й того попустило.

Було складно встежити за кожним плавцем, особливо коли діти, чуючи, що пірнати не можна, тільки цим і займалися. Лариса з Валерою очей не спускали з буйної малечі, але на глибину не заходили, стерегли з мілководдя.

Коли з купанням було покінчено, всі сиділи на березі та займалися своїми справами. Діти гралися в піску, розповідали історії та засмагали. Двоє старших вожатих спостерігали за ними, сидячи біля берега, а молодь, навпаки, ввалилася якомога далі та дістала карти.

Грали все тією ж компанією: Діана з Алісою та Вадим із Ріком. Тому, хто програв, загадують бажання, тож кожен морально приготувався ганьбитися і вкладатися по максимуму.

Перший раз програв Рік, на що його друг загадав доволі небезпечне бажання, але той виконав не вагаючись. Дістав телефон, написав директорці "Я у вас закоханий" і при всіх відправив.

Аліса всю наступну гру хвилювалася, що ж із ним за таке буде. Жарти мають бути в межах розумного, варто було з самого спочатку це обговорити.

- Бляха, - Рік дістав телефон, коли той почав вібрувати.

"Приходь до мене в кабінет опівночі, мій солоденький".

Повідомлення Галини Андріївни викликало бурхливий сміх у гравців, Аліса не одразу зрозуміла, що директорка теж знущається. Виявляється, за роки роботи тут вона встигла звикнути до подібного і вміла відповідати гідно.

Далі не пощастило Вадиму, але від Ріка йому дісталося просте завдання, на що він уже й не сподівався після попереднього. Друг мститися не став, замовив у магазині кілька банок пива на вечір, і на цьому розійшлися.

Під кінець третьої гри повз вожатих пройшов Ярослав.

- Так, панове, я палити, - він рушив у бік кущів.

- Зроблю вигляд, що я цього не чув, - Вадим не відривав очей від карт.

Рік був іншої думки. Підкинувши наостанок тузів, схопився з покривала:

- Дай сігу!

- Ходімо.

На щастя, діти цього не помітили, та й у будь-якому разі вважали, що не повинні втручатися в розмови дорослих. Могли слухати, робити тямуще обличчя і так само швидко забувати.

Вадим вийшов із гри, а загадати бажання вирішив відразу обом.

- Що б я не робив, просто не чиніть опір, гаразд? - він опустив свої сонцезахисні окуляри з маківки на очі й ліг на плед, потягнувши за собою дівчат.

- Гей! - скрикнула Аліса.

Тепер вони обидві лежали в нього на грудях, боячись самого бажання. Вадим дістав телефон із кишені шортів і ввімкнув фронтальну камеру.

- Хочу на аву фотку з дівками, - заявив він. - Позуйте, типу вам приємно тут зі мною лежати.

- Гидота, - не ворушачи губами, вимовила Діана.

- Груди виставите, - нагадав він. - Потрібно якісне фото. І не кривіться! Особливо ви, Діано Сергіївно.

Через кілька знімків це більше не здавалося дурним жартом, дівчата посміхалися, поклавши руки йому на живіт. Головне, щоб Валера з Ларисою не повернулися, буде складно пояснити їхні дії. А те, що Вадим може поставити таку фотографію на аватарку, вони не вірили.

- Шедевр, - відпустивши дівчат, він так само лежав і дивився в телефон. - Рік мені ще люльку прифотошопить, взагалі бомба буде.

Коли вожаті повернулися з пляжу, в таборі вже був якийсь безлад. Компанія дівчат із першого загону бігала головною площею, у кожен кут заглядала, кожен кущ перевіряла. Перешіптувалися і нервували.

- Ви чого? - хвилювалася Діана.

Аліса стояла поруч і вишикувала дітей по двоє, але йти більше не поспішала.

- У Жанни Ігнатіївни окуляри вкрали, - на видиху вимовила дівчина з високою гулькою. - Вона без них нічого не бачить.

- Тобто як украли? - усміхнувся Вадим, підійшовши ближче. - Вона ж їх ніколи не знімає. З неї чи що?

- Може коли переодягалася, не знаю.

Дівчата продовжили пошуки, а вожаті повели своїх дітей у кімнати. Зовсім скоро вечеря, але, судячи з усього, вже нікому не було до цього діла. Незначна пропажа спричинила стільки шуму й нервів, що вожатих навіть до кабінету директорки викликали.

- Це що таке?! Ви коли за дітьми стежити почнете? - кричала Галина Андріївна, розмахуючи руками. Якби хтось поруч пройшов, знесла б і не помітила.