Глава 20

Ранок вожатих розпочався зі зборів, на яких Галина Андріївна детально розповіла про план на майбутню зміну та нагадала правила поведінки в таборі, на випадок якщо хтось забув. Звіт щодо розважальної програми очікували від Ксенії Олегівни. Крім змагань і конкурсів запровадили день самоврядування, коли перший загін призначається вожатими, дорослі в цей час можуть відпочити, лише іноді контролюючи роботу підлітків. У другу зміну комісії не очікується, а ось батьківський день, звичайно ж, буде.

Діана з Алісою бродили табором, оцінюючи чистоту місцевості та справність гойдалок. Прийом нової зміни вимагав ретельнішої підготовки, тому навіть у такі дні їм нудьгувати не доводилося. Перевіривши більшу частину території, дівчата зазирнули за невисокі будиночки з рівним дахом, що були завжди зачинені. Вони використовувалися як склад, там зберігалося непотрібне барахло. Доволі безлюдне місце, і просто так повз нього ніхто проходити не буде, тому кожну свою гулянку компанія "цих" проводила саме там.

Чужим сюди заборонено, але в день прибирання це правило автоматично скасовується. Двоє вожатих зі сміттєвим пакетом у руках вилізли з кущів і застигли за деревом.

Побачили за будиночками Вадима та Інгрід, що сиділи на великих каменях і розмовляли. На вигляд нічого незвичного, а потім вони обійнялися, надто довго і міцно для просто вожатого і дитини. Тоді ж помітили, як Вадим дістав щось із кишені й простягнув Інгрід.

- Не зрозуміла, - прошепотіла Діана.

- Я теж.

За хвилину ці двоє розійшлися, а вожаті так і стояли, не наважуючись продовжити прибирання. Варто було зробити крок і обернутися, як на них налетів Вадим.

- Попалися! - різко видав він, тим самим налякав їх. Дівчата скрикнули від несподіванки. - Стежите?

- У нас прибирання, а ти ухиляєшся від обов'язків, - злобно нагадала Діана.

- Я Галинці шафу тягав із першого поверху, на цьому моя робота закінчена, - він розвів руками.

- Так, гаразд, - перервала Аліса. - Що у вас за спілкування з Інгрід? Чому ви сюди збігаєте... ми чогось не знаємо?

Вадим опустив очі й почухав потилицю.

- Можливо, - через деякий час відповів він. - Вона моя сестра. Зведена. А ви вже надумали собі...

Здавалося б, усе вирішилося, але Алісу не покидало дивне відчуття.

- Зведена ж? Тобто зовсім не рідна?

- Тільки от не треба цього, - насупився він. - Свою хвору фантазію при собі тримайте. А вона моя сестра, я її знаю з дитинства. Зрозуміло?

- Чому про це раніше ніхто не знав? - дивувалася Діана.

- Вона в загоні вашого Діми та чорної... Христини, - для них стало традицією забувати чиєсь ім'я. - Непотрібна інформація.

Така недовіра розчарувала Діану, вона вмить спалахнула.

- Ти реально думав, що до Інгрід погано ставитимуться, тільки тому, що вона твоя сестра? Такої ви думки про нас?! Серйозно? - вона підходила до нього дедалі ближче. - А от мені, навпаки, здавалося, що дехто з вас хороші вожаті. Я б залишила вам свою дитину. Наприклад. І не подумала б, що хтось почне судити про неї, знаючи мене.

- Ти - можливо, а решта? - допитувався він. - На той момент я вас не знав, не міг бути впевненим у кожному.

Гнів Діани вщух.

- А ваші? Вони знають?

- Знають, - процідив Вадим. - Буду вдячний, якщо ви не будете це ні з ким обговорювати.

- Якщо так просиш, - Аліса знизала плечима. - Це взагалі не наша справа.

Незабаром дівчата продовжили прибирання. Коли виносили сміття до баків, розташованих біля центрального виходу, телефон Діани завібрував. Телефонувала мама і просила вийти за ворота. Сюрприз їй влаштували.

Витираючи руки об старі джинси, Діана одразу ж кинулася до залізних дверей, які так вчасно відчинив сторож. Прискорювала крок, побачивши за поворотом маму й сестру. Обидві в червоних довгих сарафанах, модних босоніжках і рожевим педикюром.

Діана кинулася їм в обійми. Не знала, за ким вона сумувала більше, обіймала двох одночасно і все не могла відпустити. Чекала їх ще на батьківський день, але маму, як найціннішого робітника, відпустили з роботи тільки зараз.

- Ой, а погарнішала як! І засмагла! - мама роздивлялася доньку з усіх боків.

- Ми всього місяць не бачилися, - Діана крокувала до бесідки, де вони проводили кожну їхню зустріч. - А ось Софія справді виросла.

Діану і в шкільні роки дивувало, наскільки швидко її однокласники набирають у зрості за три місяці канікул. Тепер із такими ж думками вона поглядала на сестру.

- Як у вас справи? - Діана спостерігала за мамою, що копошилася в пакеті.

- Я не буду переходити в іншу школу, - відповіла Софія. - Ту вчительку звільнили.

- Це добре, - усміхнулася вона. - Що переходити не будеш. Ну і що звільнили...

- А мені зарплату підвищили, - додала мама.

Все своє життя Зінаїда Станіславівна працювала в стоматології, починала асистентом, а набравшись досвіду, стала лікарем у приватній клініці. Діані часто доводилося слухати про важкі випадки пацієнтів. З кожною такою історією чищення зубів ставало дедалі ретельнішим. Мама вміє налякати.