Глава 18

Кімнату Інгрід окупували Варя зі Златою, дівчата з їхнього оточення і кілька хлопців. За одними усмішками зрозуміло, що прийшли вони познущатися, а їй пора випускати кігті, інакше живою звідси не вийти.

- Чекала на нас? - Злата з огидою озиралася. - Навіть причепурилася.

- Ти не знаєш, як ще почати розмову? - Інгрід підхопилася з ліжка і сховала телефон у кишеню штанів. - Чи справді віриш, що на тебе може хтось чекати?

- Коротше! - встряла Варя. - Ти навіщо здала нас Галинці? Це тому, що ми тебе не покликали? Помститися вирішила?

- Робити мені більше нічого, - фиркнула вона. - Більше співчуваю тим, кого запросили.

- Подивися, Злато, вона вважає себе кращою за інших.

Хлопці впали на сусідніх ліжках і застигли, очікуючи суперечок. Дівчата, які до цього не брали участі, теж намагалися щось бурчати проти Інгрід, але на них вона навіть не дивилася. Хтось від природи вміє натовп шикувати, а хтось зад чужий лиже, аби привернути до себе увагу тих, на кого вони так моляться.

- У вас свого життя немає? - закипала Інгрід. - Я тебе не чіпаю, чого ти до мене вічно лізеш? Нудно стало?

- Бісять такі стукачі, як ти, - наближалася Варя, розмахуючи білим хвостом, схожим на щурячий. - Постійно все псуєш. Ти знаєш, про що я говорю.

- Я псую? - перепитала Інгрід, не в змозі терпіти. - Ти підставила весь табір! Зачинила мене в кімнаті й мало не зірвала концерт.

- Так ось воно що, - засвистіли хлопці.

Нарешті дізналися, хто був винен насправді.

- Але ж вона тебе не здала, - зауважив Єгор. Навіть цей факт не змусив його заступитися за беззахисну дівчину.

- Нічого вони без тебе на тому концерті не втратили, - заявила Варя. - Сама не хотіла виступати, я тобі послугу зробила.

- Покинь кімнату, - Інгрід махнула рукою до дверей. - Це буде найкраща послуга. Або говори все, що хотіла, і вали!

- Ти просто бездарність, - Варя підійшла до неї впритул. - Твоя мачуха з тебе відмінницю зробила, на всі олімпіади проштовхує, але без неї ти ніхто. Добре влаштувалася, іншим шансів не залишаєш. Тільки незаконно родичам допомагати, і принижувати на уроках таких, як я. Першого вересня розповім усе комісії і її звільнять. Засиділася вона в директорському кріслі.

Варя продовжувала говорити, зовсім не помічаючи, як закінчується терпіння Інгрід. Вона несподівано накинулася на однокласницю, вчепилася у волосся і заїхала коліном у живіт. Не витримавши рівноваги, дівчата впали на ліжко. Били кулаками одна одну, хапалися за волосся, тепер битва була рівною, ніхто не ранив по-справжньому, але пошкрябати обличчя і вирвати трохи волосся хотілося до нестями.

Решта спостерігали, не втручаючись. Усім начхати, головне, їх не чіпають. Коли Варю ніхто не захистив і не допоміг виплутатися з рук Інгрід, вона раптом розлютилася на весь світ, подумки прокляла подруг, мріючи просто піти, але продовжувала бити Інгрід у живіт, отримуючи такі ж слабкі удари.

Дівчата дістали телефони та почали знімати. Тут була менша половина загону, лише самі відбиті, і Варя вперше усвідомила, у якій поганій компанії опинилася, у такій, як вона сама. Тільки вона нізащо не покаже цього, боротиметься до кінця.

Вона завжди мріяла бути головним авторитетом у школі, потім у таборі, щоб її любили, цінували й боялися. Все йшло точно так, як Варя хотіла: вважалася основною задиркою, принижувала слабких, була в центрі уваги, її поважали всі, зокрема дорослі, але чомусь Альбіну поважали сильніше. Напевно, тому що вона ніколи не прагнула зайняти чиєсь місце, виділитися або змусити людей любити себе. Їй для цього робити нічого не довелося, вона просто була собою.

Коли грюкнули двері, увага з бійки перемістилася на Альбіну, яка нетямуще роздивлялася присутніх. Просто так вона сюди не заходила, прийшла на крики, а тепер стояла немов біля рингу, де двоє б'ються, а інші вболівають за одного з учасників. Але тут нікого не хвилювали наслідки, вони бажали видовищ.

- Якого біса тут відбувається?

Дівчата відразу відпустили одна одну і піднялися, поправляючи розпатлане волосся. Обличчя червоні, одяг пом'ятий, вони важко дихали та злобно переглядалися. Обидві втомилися від бійки, з приходом одногрупниці вирішили, що потрібно нарешті зупинитися.

- Вона на мене накинулася! - верещала Варя. - Я все директорці розповім, вона тобі влаштує солодке життя.

Альбіна усміхнулася.

- Вона тебе не здала, а ти хочеш. І хто після цього стукач?

- Альбіно, ти чого? - поникла Варя. - Я жартую. Ми просто трохи посварилися, уявляєш, що Інгрід сказала...

- Навіть знати не хочу, - вона байдуже махнула головою, а потім вибухнула: - Ви взагалі вже з глузду з'їхали?! Ви що творите?

- А що не так? - дивувалася Злата. - З'ясовуємо стосунки, нічого страшного.

- Стосунки з'ясовуєте?! Не набридло ще брудом кидатися? Не заляпалися? Ви всі! На тлі неї ви не станете кращими, - кричала Альбіна, вказавши на Інгрід. - Ви не зростете в чужих очах, тільки впадете, - з подруг вона перейшла на хлопців. - А ви? Весело вам дивитися, як дівчата б'ються, як усі проти однієї йдуть? Нічого не бентежить? Ви, стадо тупих виродків. Ви ж не чоловіки, ви просто шмаркачі! Такі жалюгідні, свій авторитет за допомогою інших набиваєте. На інше не здатні? Наш світ і так прогнив, куди ви лізете?!