Глава 15

Увечері наступного дня проводилася гра в хованки. Вожаті ховалися, а діти на чолі з Ксенією Олегівною ходили й шукали. Перемагає той, кого знайшли останнім, а першим знайденим - покарання, подібне до десятка попередніх, на які в Галини Андріївни тільки вистачало фантазії.

Вожатим дали дві хвилини на те, щоб зникнути з поля зору. Не зволікаючи, Діана кинулася в глиб, але не придумала нічого кращого, ніж сховатися на сцені за звичайними шторами. За територію табору не можна, в будівлі теж, а тут майже все відкрита місцевість. Варіантів небагато.

Опинившись за лаштунками, вона присіла біля столика і втомлено потерла обличчя. Довго бігала в пошуках гідного притулку, настільки втратила пильність, що забула перевірити всю сцену. Коли повернулася, помітила, що до неї крадеться Вадим. Якби вона його не бачила, то через секунду верещала б від переляку, як різана.

- Ти чого тут? - спалахнула Діана.

- Ховаюся, як бачиш. А ти? Іншого місця не знайшла?

- Не встигла, вони вже шукати починали. Не знаю, чи можна нам ховатися разом. Може ти звалиш куди-небудь?

- Може ти звалиш? - він присів поруч. - Я сюди раніше прийшов. У будь-якому разі пропоную так: кого першого побачать, той і виходить. Другий продовжує ховатися, раптом його не помітять.

- Я не вірю, що ти мене не здаси, - Діана похитала головою.

- Яка розумна, - усміхнувся Вадим. - Гаразд, тоді просто, кого першого побачать - той програв.

- Згодна, - Діана піднялася і вирішила сховатися трохи далі.

Вони сиділи мовчки хвилин десять. Діана дивилася в телефон і прислухалася. Кожен шурхіт викликав тремтіння, немов вона від убивці ховається; так не любили покарання директорки, що за перемогу ледь не на ножах готові битися.

Вадим стояв біля самої сцени, а коли почулася балаканина дітей, кинувся далі.

- Там ще гляньте! - крикнула маленька дівчинка. - Я з іншого боку подивлюся.

Пролунав голос Лариси. За правилами ті, кого знайшли, долучаються до пошуків. Ось і їй не пощастило.

Діана вскочила. Бігти нікуди, ще й прогулянкова хода Вадима напружувала. Він повільно наближався, а вона розуміла, що він іде за нею.

Судячи з усього, діти були десь біля лавок, але ще недостатньо близько. Двом вожатим не уникнути поразки. Питання в іншому: кого виявлять першим?

- Ти не посмієш, - Діана крокувала назад.

- Посмію, - він дивився їй у вічі.

Діана махала головою, відчуваючи за спиною стіну. Вадим підлетів до неї й притиснувши до своїх грудей, насамперед закрив рот долонею, щоб не репетувала про нечесну гру. Вона виривалася і наступала йому на ноги, але він, обхопивши її однією рукою за талію, поніс до відкритої сцени, де їх уже можуть помітити. Почекав ті десять секунд, за які шукачі наблизяться до них, і почав виштовхувати. Діана чинила опір, хапалася за рукави його сорочки, сподіваючись потягти Вадима за собою і розділити з ним поразку. Але він не відступав. Піднявши її на руки, проніс метр і підштовхнув до сцени.

- Діано Сергіївно! - завищали діти.

- Зрадник, - виплюнула вона.

- Тут усі засоби підійдуть.

Дітлахи були далеченько від вожатої, але побачити її епічну появу, звісно ж, змогли.

Вадима теж нескладно виявити, хоча малеча навряд чи чула їхню тиху битву і те, як він викидав її на сцену. Щоб його точно знайшли, Діана забігала очима вбік.

- Там ще хтось є! - правильно зрозуміли дівчата з п'ятого загону.

Заглянули й побачили Вадима. Стояв, притулившись плечем до стіни, і чекав.

- Отже, здала, - пробурчав він Діані. - Один:один.

Після довгої та виснажливої гри в їдальні роздавали торт. Усі юрмилися, галасували, чекаючи своєї черги, і боялися, що комусь не дістанеться. Бували індивідууми, які підходили двічі, отримували більше, ніж треба, а комусь не діставалося зовсім. Тепер контроль посилився.

Для декого це була найсмачніша вечеря в таборі, а хтось навіть не доторкнувся. Лариса сиділа і гнівно поглядала на столик в іншій частині їдальні. Жанна Ігнатіївна зі своїми надмірно пишними формами та декольте ледь не в обличчя В'ячеславу лізла. Дивлячись на таке, апетит Лариси вмить зник.

- Огидно.

- Та годі тобі, смачний торт, - з набитим ротом відповів Діма. - Солодкий занадто, але смачний.

Тільки дівчата розуміли в чому справа.

- Ти досі ревнуєш колишнього чоловіка? - співчувала Діана.

- Міг би знайти собі когось кращого, але Жанна... вона ж заміжня.

- Це не заважає людині заводити стосунки одразу з двома, - кинула Аліса.

Христина хотіла щось сказати, навіть рот відкрила, але потім різко передумала.

- Я не ревную, просто не хочу це бачити, - пихтіла Лариса, розправляючи довгу спідницю.

- Настільки сильно, що готова не приїжджати сюди наступного літа? - запитав Валера. За талію підсунув її ближче до себе, поклав голову йому на плече. - Спостерігай, зараз і він кривитися буде, - він поцілував Ларису в маківку.