Глава 12

У сьогоднішньому заході основні обов'язки лежали на вожатих, але допомога дітей важлива не менше. Завдання кожного загону - відкрити свій заклад, а потім мешканці табору могли витратити намальовані гроші в цих самих закладах. Наприкінці дня підраховується зароблене, щоб знати, чий задум вийшов найвдалішим. Діти можуть витрачати купюри у своїх, але їм дали можливість обирати та спробувати щось нове.

Підготовка до гри в підприємців почалася з самого ранку, тому багато вожатих зі списком у руках ринули до магазину. Один біжить за покупками, інший наглядає за дітьми та прикрашає табір.

Діма йшов із пакетами й веселив Алісу, яка йшла поруч. Вони сміялися всю дорогу, а підходячи до табору раптом сповільнилися. Зупинилися за деревом і побачили Ярослава, що курив у компанії двох своїх друзів, і поруч вожатий шостого загону Ерік Едуардович. Теж із цигаркою. Занадто багато порушень в одному місці.

Довго ховатися не довелося, Алісу з Дімою помітили. Вони холодно привіталися і пішли далі.

- От би його мамку покликати, - Діма обернувся і ще раз глянув на Ярослава, який затягувався цигаркою так, що дим із вух ішов. - Але винуватим залишуся я, що не встежив.

- Провини Ріка тут більше, - запевнила його Аліса. - Це ж він його типу скурює.

Діма кивнув і дістав із кишені джинсів телефон. Швидко ввімкнув камеру, обернувся, зробив фотографію Ярослава з вожатим і наздогнав Алісу.

- Про всяк випадок залишу. Якщо Рік почне дратувати, кину йому, - він злобно посміхнувся.

Це має налякати порушника, хоча всі в таборі знали - ніхто не поскаржиться директорці ні на кого з вожатих. Вони могли знущатися і підставляти, але попри багаторічну ворожнечу, стукацтва там не було.

- Тебе досі зачіпає та ситуація з Агатою? - запитала Аліса, заходячи на головну площу.

У Діми навіть питання не виникло, звідки вона знає. Здавалося, у таборі про це відомо всім і Алісі, яка працює тут друге літо, зокрема.

- Ні, він мене як людина бісить. Думає, якщо забрав моє, то він кращий за мене. Постійно в цей факт носом тицяє, - Діма зупинився і потер руки, від пакета вже мозолі на долоні з'явилися. Переклав в іншу, стало легше.

- Ні, він не кращий, - була впевнена Аліса. - Дівчата часто козлів усяких обирають, щоб потім усе життя з ними мучитися.

- Інакше нудно буде, - погодився він.

До їхньої появи бесідки вже були прикрашені й готові до приходу відвідувачів. З колонок долинала музика, святково вбрані діти все бігали й метушилися, а вожаті розривалися між обов'язками.

Кожен обрав те, що йому більше до душі. Наприклад, шостий загін на чолі з Ріком і Агатою вигадали найприбутковіший варіант для старших дітей. Малеча тут безсила, а ось уміння Ріка у фотошопі допоможуть заробити мільйони, хоч і без маркування. Він розвалився в бесідці й пропонував усім охочим підправити будь-яку фотографію, після його втручань можна хоч на аватарку.

Діти також брали участь у його ініціативі, хтось радив, а хтось зазивав відвідувачів. Так вони були впевнені, що роблять величезний внесок у свою команду.

П'ятий загін із Ларисою та Валерою відкрили кафе з тортами. Першими збігали в магазин, купили коржі, згущене молоко, фрукти та пластиковий посуд. Запікати нічого не потрібно, але виходить смачно. Діти допомагали прикрашати страви та сервірувати стіл, а потім задоволені перераховували купюри.

Вадим вирішив довіритися Вероніці, яка за професією була бровісткою. Свою справжню спеціальність і диплом вона залишала в таємниці. Мабуть, вивчившись на цю саму бровістку, зрозуміла, що робота набагато прибутковіша, ось і переметнулася. Такі послуги серед дітей не потрібні, тому вона була перукарем, на це дівчата готові витрачати всі гроші. Вона робила їм зачіски, деяким також і макіяж.

Четвертий загін за допомогою головної художниці табору - Діани, влаштував продаж портретів. За п'ять-десять хвилин вона могла зобразити людину на папері й попит був. Усі знали про її талант, кілька разів їй довелося проводити дітям заняття малюванням на гуртку, куди її запхала директорка. Але більшість дітей зрештою визнала себе бездарностями та пішла грати в телефони. Сказали, що нейромережа впорається краще і просто не побачили в цьому сенсу. Такі промови, як плювок у душу Діани.

Щоправда, сьогодні, дивлячись на захоплені погляди відвідувачів, вона переконувалася, що її професія важлива і не вимре, попри сучасні розробки.

Жанна Ігнатіївна і В'ячеслав теж відкрили кафе, мабуть, підслухали плани колег, тільки замість їжі робили охолоджувальні напої - коктейлі з хитромудрими назвами з газованої води та сиропів. Дітям було в радість змішувати напої, чіпляти скибочку лимона на пластиковий стаканчик і виставляти це цілим мистецтвом.

Молодші загони й зовсім змагання влаштували. Змішували куплені напої та мінялися з іншими, аби отримати рекордну кількість смаків.

Перший загін скористався знаннями Христини й повністю довірився їй. Одягнувши чорну мантію з каптуром, вона зайшла в бесідку і, накривши стіл похмурою скатертиною, дістала карти. За допомогою всіляких магічних картинок почала пропонувати ворожіння.

Інгрід одразу припав до смаку задум її загону, вона вже не хотіла бродити табором і заглядати до конкурентів, бажання знати майбутнє заполонило все. Вона в це ледве вірила, але потрібні слова повинні заспокоїти.