Глава 5

У тиху годину, коли не потрібно стежити за кожною дитиною, вожаті в спільному чаті домовилися зустрітися з приводу виступу. Більшість уже стояла на площі й поглядала на Галину Андріївну, що приставним кроком пересувалася між підлеглими й задумливо терла підборіддя, ніби сама вирішила весь танець придумати.

- Слухайте сюди, слухайте сюди! - діловим тоном кривлявся Рік, прямуючи до колег. Постійно обертався до Вадима, що йшов позаду, і посміювався.

- Це цигарковий дим?! О, господи, мені погано! - друг схопився за шию.

Вони підійшли до інших, що стояли купкою, і тут на них вискакує Галина Андріївна.

- Слухайте сюди! - рявкнула вона. - Інтонація неправильна. Тренуй більше, - звернулася до Ріка.

Двоє жартівників різко загальмували, оглянули веселі обличчя колег і зосередилися на директорці. Як би вона не намагалася корчити похмуре обличчя і нагадувати, що вважається головним авторитетом табору, всі чудово знали, наскільки вона унікальна особистість. Її постійно піддражнювали та пародіювали, не зі зла, звісно ж, скоріше навпаки. Попри щоденні знущання, її поважали й цінували, а своїм гумором, рідко підвищуючи голос, вона могла домогтися слухняності від кожного.

- Добре, всі в зборі, - підкреслила Галина Андріївна. - В'ячеслав і Жанна не беруть участі...

- Вони там разом не беруть участі чи що? - поморщилася Лариса.

Іноді в неї виникали підозри щодо колишнього чоловіка і найогиднішої жінки світу. Факт, що їхні імена стоять поруч, уже викликав неприємне тремтіння по тілу, хоча підстав думати про стосунки між ними в неї бути не повинно. Жанна заміжня, у неї дорослий син, але в цьому таборі всякої драми вистачало.

- Ви, Ларисо, теж можете йти, - згадала директорка. - Разом із Валерою.

Ніхто не зрушив із місця.

- Чи ви хочете танцювати? - перепитала вона.

- Ні! - одночасно скрикнули старші вожаті й швидко пішли.

Залишилися ті, кому пощастило менше. З готових танцювати пар були тільки Христина з Михайлом. Стояли, тримаючись за ручку і раділи, що мають один одного, тому їм не доведеться нервувати через вибір керівництва.

- Вже вирішили, хто з ким танцює? - зачепивши ззаду руки в замок, Галина Андріївна ходила колами, немов хоровод водить. - Ні? Тоді я сама виберу. Агато Євгенівно, відійди, не відволікай.

Блондинка кивнула і зробила кілька кроків назад.

Директорка оглянула кожного, невдоволено поправила бордове волосся, підсмикнула сірий піджак за воріт і повернулася до справи.

Діану поставила поруч із Дімою, Вероніка сама кинулася до Вадима. Не сказати, що він був радий, але краще з нею, ніж з тим, хто стояв навпроти. Хоча Галина Андріївна більше не намагалася помирити вожатих, ставлячи їх у пару або команду, вже зрозуміла, що це не подіє. Вони пообіймаються на камеру, а потім продовжать не любити одне одного.

- Дивіться і вчіться, - вона махнула рукою. - Христина і Михайло прийшли вже підготовленими, мені не треба напружуватися ще й над ними.

- Вони просто сплять разом, у ліжку й домовилися, - видав Рік.

Стосунки між колегами не були таємницею, головне, на дітях ніяких телячих ніжностей не проявляти, а все інше дозволено.

- Що ж ви з Агатою не домовилися? - допитувалася Галина Андріївна.

- Вона їде, - веселощі Ріка раптом випарувалися.

- Знайшли б їй заміну.

- Знаєте, якось день протримаюся.

- Але не в танці, - директорка виставила вказівний палець догори. - З Алісою танцюватимеш, - вона схопила дівчину за руку і поставила поруч із Ріком. Занадто велика різниця у зрості: він майже два метри й вона набагато нижча. - Підбори є?

- Якщо скажу "ні", щось зміниться? - насупилася Аліса.

- Ні!

- Тоді знайду.

- Чудово! - Галина Андріївна плеснула в долоні. - У нас є чотири пари. Агата поставить танець і може їхати, - побачивши їхні кивки, звела брови. - Ви не будете сперечатися? І відмовлятися? - вона звернулася до Ріка й Аліси.

Стояли поруч і слова поганого не сказали, хоча всі знали, що варто двом групам вимушено об'єднатися, як станеться щось страшне.

- Ні, ми ж дорослі люди, - Рік знизав плечима, засунувши руки в кишені джинсів.

- Так не цікаво, - видала директорка. - Ваші сварки - хоч якась різноманітність.

Вона вміє розрядити ситуацію своїми дивними заявами.

- Вам коли-небудь казали, що у вас чудове почуття гумору? - Вадим присів навпочіпки. За час їхніх розмов встиг втомитися, на відміну від дітей, у них немає тихої години.

- Так, перший чоловік казав, і другий, - вона підняла очі до неба, щось рахуючи. - Третій помер від сміху над моїми жартами, - різко опустила погляд.

Вожаті слухали її, зціпивши щелепи, аби потік сміху не вирвався на волю. Своєю інтонацією вона добивала кожного, навіть найсерйознішу тему могла виставити анекдотом. І вона не хотіла, щоб їй співчували, із суворим обличчям тільки й робила, що жартувала.