Глава 5

(перед тим як розпочинати прочитання цієї глави, ще раз ознайомтесь з попередньою, адже в неї вносились деякі зміни

На хвилину між ними повисла тиша.

-Ти серйозно зараз? - якось розгублено перепитала Катя, нарешті вирішивши глянути в очі хлопці. І там не було ні єдиного натяку на сміх. Тепер настав час відводити погляд Олегу. 

-Я... був закоханий у тебе. Ти була така... мила, смішна у прагненні все осягнути. 

З кожним словом хлопця, щелепа дівчини все більше відчувала силу земного тяжіння. Тобто за усіма цими приколами він весь час приховував симпатію?

-Пам'ятаєш ту величезну валентинку, над якою я так сміявся, і казав, що це ти напевно сама собі подарувала? Це я тобі її надіслав. Ти не уявляєш, як я радів, коли побачив, що вона тобі сподобалась, - в цей момент хлопець так щиро посміхнувся, що Катя остаточно розгубилась.

-Ого... - тільки й змогла промовити вона. Дівчина не могла вкласти в голові думку про симпатію до себе зі сторони хлопця.

-Так. Мені шкода, що тоді я не міг проявити свою симпатію, як слід. Напевно, у твоїх очах я був справжнім довбнем? - Олег намагався посміхнутись, але було видно, що ситуація склалась не надто смішна. 

Катя, як зачарована дивилась на хлопця. Вона обережно стиснула руку Олега, даючи йому хоч крихту підтримки. 

-Я не очікувала почути це від тебе, зізнаюсь чесно... Але мені приємно дізнатись такі деталі нашого минулого, хоч воно в нас було не з найкращих.

Олег сидів натягнутий, як струна, і тільки останні сказані нею слова допомогли розслабитись. Ще його мучило питання, яке він без затримки задав:

-А як взагалі в тебе зараз з особистим життям? 

На цих словах Катя скривилась.

-Краще не питай. Схоже твоє кохання було одним з небагатьох у моєму житті. В університеті було кілька стосунків, а от зараз... усе взагалі погано. Точніше, взагалі ніяк, бо того особистого життя й немає.

На секунду між ними повисла пауза. Схоже кожен з них, не зважаючи на випитий алкоголь, зважував свої дії та слова, які говорили. Але Катя здогадалась, до чого були ці всі навідні питання. І вона з певним зацікавленням та навіть передчуттям очікувала наступні слова Олега. І він не примусив себе довго чекати.

-Як ти дивишся на мою пропозицію... поспілкуватись ближче? - він з лукавою посмішкою підтягнув її до себе. - Я не натякаю на близькість тут і зараз, - одразу додав він, від чого лице стало серйознішим. - Ми обоє змінились і в першу чергу я хотів би ще раз перепросити за свою поведінку в минулому і пообіцяти, що більше не ображу тебе. Можливо з цього щось вийде. Мої дитячі почуття... вони не надто змінились, зустрівши тебе я це зрозумів. 

Її так розчулило це зізнання, що вона не втрималась і поклала долоню на злегка колючу від щетини щоку Олега. Вона обережно провела пальцями по коротким волоскам, але від цього отримала своє задоволення. Повторивши рухи згори вниз Катя не могла відвести погляду від хлопця, зіниці якого почали повільно збільшуватись. Схоже йому теж було приємно відчувати дотики дівчини, тому Олег не зупинив її. Вона так ніжно торкалась його, що хлопець не втримався, і притягнув до себе дівчину. Вона тихо охнула, але звук потонув у нічній тиші, заглушуючись тріскотом вогнища в мангалі, що вже догорав. Від цього ставало темніше, а атмосфера - таємничою та трохи інтимною. Час тягнувся, ніби сироп, а Катя не могла відвести погляду, а відсторонятись аж ніяк не хотілось. Олег обережно поклав руки на талію, і дівчина вирішила, що може відпустити усі образи і спробувати зробити крок назустріч. Губи Каті обережно, ніби то просячи дозволу, торкнулись його спочатку легко, і тільки потім, коли вона відчула відклик, дозволила притиснутись міцніше і дати поцілунку розвиватись. Легенькій вітерець обдував їх, даруючи прохолоду цім двом, що розпалювались один від одного все сильніше. Ніби два сірники, які підтримували вогонь в один одному, що зігрівав не їх тіла, а скоріше душі. Дві самотні людини у яких з'явилась хоч примарна надія на майбутнє, і вони не збирались втрачати її. Адже немає нічого більш постійного, чим тимчасові речі.