Глава 2

Перед тим як зайти всередину дівчина з цікавістю оглянула ще одну машину, яка стояла трохи далі її власної. Знаки на машині показували, що власник живе в її області.

"Оце буде цікаво, якщо це хтось з мого міста... йой, ні. Краще, якщо це буде незнайома мені людина. Хочеться якомога менше контактувати з кимось".

Машина була явно новіша її власної і краще підходила для гірського бездоріжжя. Та Катя не заздрила - їй транспорт дістався від тата, який купив собі новішу, а оскільки сама дівчина водила рідко, її повністю влаштовувала ця модель та поточний стан. 

"Так, я приїхала сюди не на машини дивитись, а насолоджуватись природою", - Катя видихнула і нарешті забрала речі з багажника, увійшовши в гостину. 

Її приємно вразила присутність доволі свіжого, хоч і простого ремонту. Невеличкі простенькі картини прикрашали світлі стіни. Підйом на другий поверх був закритий, а отже все, що було на першому можна було використовувати. Вона б і далі продовжила коротку екскурсію, якби увагу не привернуло те, що відкрились двері й з ванної, що була одразу прямо по коридору, вийшов хлопець і Катя завмерла. Справа була не в вологому підтягнутому торсі, по якому стікали краплі води... а в такому ж шокованому погляді знайомих очей кольору сталі. Блондинисте волосся, зачесане назад, легка щетина... перед нею стояв кошмар її шкільних років. 

-Юрченко... Олег? - з повним розгубленням в голосі промовила шокована дівчина.

-Катька Бойко! - той аж засяяв від моменту прозріння. - Це ж треба нам так потрапити в одне місце.

Настрій різко впав. Адже цей хлопець у школі був шибайголовою і базікою, до того ж часто кепкував з дівчини, яка любила усамітнення та навчання. Час пройшов, їх дороги розійшлись, от тільки спогади особливо неприємних ситуацій, коли через його тупі жарти з неї сміявся клас, викликали негативні емоції, які були явно не бажані в такий милий душі момент.

-Слухай, я тільки-но з дороги, хочу перекусити і відпочити. А тобі не завадило б вдягнутись, - щічки Каті почервоніли і вона сором'язливо відвела погляд, щоб ще, чого доброго, не залюбуватись на рельєфні м'язи рук, однією з яких він підтримував полотенце на бедрах. - Я йду розкладатись, а потім зайду до тебе за ключем. Де вільна спальня? 

Останнє питання було задане, щоб їй ще, чого доброго, не війти в кімнату хлопця і не почервоніти ще більше. Спочатку вона хотіла спитати, де спальня Олега, але знала, що таким провокаційним питанням могла викликати усмішку і жарт по типу "А тобі вже не терпиться туди потрапити?".

-Так, дивись, - хлопець коротко кивнув і вказав на двері поруч, - тут я зайняв, наступні двері - вітальня. Ось тут, - хлопець пройшов вліво і відкрив двері, показуючи кухню, - можеш вигрузити свої продукти, я лишив половину полиць в хололмоьнику. А далі по коридору - вільна спальня. Надіюсь, уживемось.