Глава 1

Відпустка - як багато у цьому звуці для людини працюючої відгукнулось. Особливо, коли довгий час працюєш без неї. Хоча, задля справедливості варто підмітити, що офісні клерки не надто навантажені люди. Але стрес-фактор у вигляді дедлайнів та колег, які так і спішать спихнути на інших свою роботу - невіднятна частина будь-якого колективу. Шеф - чоловік справедливий і завжди судить по вчинках і об'ємі виконаних завдань. Та і Катя дуже допомогла минулого місця, пропрацювавши два тижні без вихідних. Не просто так - закрила терміновий проєкт, заслуживши додаткові два дні до відпустки й непогану премію. Тому зараз вона радо їхала на старенькому Опелі, уважно вглядаючись в карту. Вікна відкриті на половину і в салон зі свистом заходить повітря, в якому змішались легкі аромати цвіту, прогрітого ґрунту і свіжості прямо з гірських схилів. Хоч вони й далеко, але при одному погляді на густо вкриті кам'яні велетні, на душі стає спокійно і приємно. Дорога не радувала хорошим станом, але віддаленість від міста це саме те, що їй було потрібно та хотілось усією злегка соціофобською душею. Коли працюєш з людьми, інколи виникає непереборне бажання втікти від них якомога далі щоб побути на одинці з собою і думками. Інколи сумними... хоча, чому інколи? Якщо поглянути правді у вічі, то понад усе невеселих думок. Колеги вихваляються знімками дітей, обговорюють чоловіків, а вона... Хотіла б так само, але... Що? Не хоче? Та неправда, не раз мріяла про сім'ю. Не може? Скільки побачень, і все не те. То занадто низький, то тупий, то противний скнара, то дивакуватий сухоребрик. Вона теж не модель, але хто б що б їй не казав, але чоловік має викликати бажання віддатись, а не нагодувати. І мама вже не прозоро натякає, а Катя... Та рада вона, але не хочеться за першого зустрічного, без почуттів, лиш, бо треба. Від роздумів відірвав приємний поставлений голос навігатора: "Через сто метрів поверніть направо". Карта радо повідомляла, що дівчина майже досягла своєї кінцевої точки - хатинки в мальовничому місці біля Карпат. Знайшовши номер телефону господині, дівчина набрала її.

-Алло, доброго дня, це вас турбує Катерина, я вже під'їжджаю до будиночка.

-Доброго, - почувся приємний жіночий голос, - чудово, на місці вже ваш сусід, який зайняв іншу кімнату, я видала йому ще один дублікат ключів, він передасть вам.

Катя знала, що ділитиме будинок з кимось, але її не напружувало це - спальня замикалась на ключ (цю інформацію вона уточнила одразу), а також з нею була зв'язка з перцевим балончиком та електрошокером для власної самооборони. Ну, не опиниться ж він маніяком чи божевільним? Та і вона матиме можливість переселитись в інше місце за бажанням, або якщо її примусять обставини. 

-Так, дякую, якщо раптом будуть проблеми, я звернусь до вас. Вдалого дня.

Довелось обережно заїжджати по вузькій доріжці й не без проблем паркуватись. Але як тільки Катя вибралась із душного салону на двір, її зустріло тихе подвір'я, всіяне волошками. Сині пухнасті пелюстки повільно похитувались від ледве чутного вітру, що розносив приємний аромат справжнього літа. Хотілось кинути все і впасти, тонучи у глибині квітучих хвиль. Симпатичний біленький будинок манив увійти всередину, але Катя вирішила влаштувати собі коротку екскурсію. Невеличка бесідка з мангалом примусила пошкодувати, що дівчина не взяла шашлик. Поруч лежали накриті дрова, а отже на вечір можна розпалити вогнище, просто поспостерігати за чарівним танцем вогню, що дарує тепло як зовні, так і всередині. Між деревами поруч був повішений гамак, а отже вечір обіцяє бути казковим... звичайно, якщо його ніхто не зіпсує.

"От тепер можна занести речі й планувати обід та короткий сон для відновлення сил".