ЧАСТИНА 16 ДЕСЯТЕ ВІКНО

Кімната, якої не було, виявилася за дверима під сходами. Раніше там стояла 
глуха стіна, але тепер у ній проступив тонкий прямокутник, ніби хтось намалював 
двері світлом.
Ельвіра вставила срібний ключ у замок. Він повернувся без жодного звуку.
Усередині не було меблів. Лише велике вікно, від підлоги до стелі. За ним не було 
ні лісу, ні місяця, ні знайомого подвір’я. Там виднівся її власний будинок.
Ельвіра впізнала кожну деталь: знайому доріжку, ґанок, вікна її кімнати. На небі 
світало. Усе виглядало настільки справжнім, що вона зробила крок уперед.
Найк став перед нею й загородив шлях.
— Що таке? — прошепотіла вона.
У склі її будинку з’явилося відображення. Та Ельвіра не стояла біля вікна. Там 
стояв господар. Він дивився на неї з того боку, ніби її дім був лише ще однією 
кімнатою його маєтку.
— Це пастка, — сказала інша Ельвіра, яка непомітно зайшла слідом. — Вікно 
показує те, чого ти найбільше хочеш. Але воно може відчинитися тільки в один бік.
— А якщо я не спробую, то ніколи не повернуся.
— Повернутися можна. Треба лише відрізнити справжнє від того, що тобі 
показують.
Ельвіра уважно вдивилася у власний будинок. На ґанку лежав килимок, якого 
насправді не було. У вікні її кімнати горіло світло, хоча вона пам’ятала, що вимкнула 
його. І на дверях висів ключ — точно такий самий, як у неї в руці.
— Це не мій дім, — сказала вона. — Це його уявлення про мій дім.
Вікно затремтіло. Помаранчеве світло згасло, а за склом з’явилася темна постать. 
Вона притиснула долоню до скла зсередини.
Господар увійшов до кімнати.
— Ти вперше подивилася, а не повірила, — промовив він. — Це добре.
— Хто за вікном?
— Частина будинку, яку я не зміг приборкати. Вона живиться страхом і повторює 
обличчя тих, хто хоче повернутися.

— А як її зупинити?
— Не відчиняти їй двері. І не дозволити їй назвати тебе твоїм ім’ям.
Постать за склом заговорила голосом Ельвіри:
— Ти втомилася. Просто відпусти ключ. Я поверну тебе додому.
Ельвіра стиснула пальці.
— Ні. Додому я повернуся сама.
Вона піднесла ключ до скла. Срібне світло розійшлося колами, і вікно 
розсипалося на тисячі беззвучних іскор.
За ним відкрилася темна кімната, а в її центрі стояли звичайні дерев’яні двері.