ЧАСТИНА 13 ДРУГИЙ СОН

«ДРУГИЙ СОН ЩЕ НЕ ПОЧАВСЯ».
Ельвіра перечитала напис ще раз. Срібні літери повільно згасали на поверхні 
ключа, наче хтось невидимий стирав їх з іншого боку металу.
— Що це означає? — прошепотіла вона.
Мама не відповіла. Вона дивилася на двері в кінці коридору. Ті самі двері, які ще 
хвилину тому здавалися звичайними дерев’яними, тепер повільно вкривалися 
тонкими срібними тріщинами. Вони розходилися від замкової щілини, утворюючи 
візерунок, схожий на карту місця, якого не існувало.
Найк тихо загарчав.
— Ти теж це бачиш? — Ельвіра присіла поруч із собакою.
Він не відводив погляду від дверей.
Раптом за ними хтось постукав. Тричі.
— Не відчиняй, — сказала мама.
— Але ж це просто двері.
— У першому сні — так.
Ельвіра повільно підвела голову.
— А в другому?
Мама подивилася на неї, і в її очах промайнув страх, якого Ельвіра ніколи 
раніше не бачила.
— У другому сні двері відчиняються самі. І не завжди випускають тих, хто 
входить.
За дверима знову постукали. Цього разу — чотири рази.
Срібний ключ у долоні Ельвіри став холодним. На його поверхні проступив 
новий напис: «ТИ ВЖЕ ТУТ БУЛА».
— Ні, — прошепотіла Ельвіра. — Я ніколи не бачила цього місця.
— Ти могла забути, — тихо відповіла мама.

— Тоді чому ти пам’ятаєш?
Мама відкрила рот, але не встигла сказати ані слова. Світло згасло. Коридор 
зник, двері зникли, навіть мамина рука вислизнула з долоні Ельвіри, ніби між ними 
виросла невидима стіна.
— Мамо!
У темряві почувся короткий гавкіт Найка. Ельвіра опустилася навколішки й 
намацала його шерсть. Собака був поруч, але під лапами замість підлоги відчувалася 
м’яка трава, волога від нічної роси.
Перед нею простягався ліс. Над верхівками дерев висів величезний місяць, а 
далеко попереду світився будинок із помаранчевим вікном.
Ельвіра впізнала його. Вона бачила це вікно раніше — у снах, на краю пам’яті, в 
уривках, які зникали щоразу після пробудження.
На порозі будинку стояла дівчина. На ній була така сама куртка, як на Ельвірі. У 
руці вона тримала срібний ключ.
Дівчина підняла голову. Це була Ельвіра. Не відображення й не тінь — інша 
Ельвіра.
Вона приклала палець до губ, а потім показала на вікно. За склом стояла висока 
постать у темному одязі. Її обличчя ховалося в тіні, але Ельвіра відчула, що 
незнайомець дивиться просто на неї.
Інша Ельвіра беззвучно вимовила: «Не дозволяй йому побачити, що ти 
прокинулася».
Позаду пролунав знайомий стукіт. Три рази. Там, де щойно був ліс, стояли двері 
зі срібними тріщинами. З іншого боку хтось тихо промовив її ім’я.
Ельвіра стиснула ключ. Двері почали відчинятися.
І вперше вона зрозуміла: вона не заснула вдруге. Вона прокинулася всередині 
чужого сну.