Сон за позавчора
ЧАСТИНА 9 ЦІНА ЗУСТРІЧІ
Я не могла відвести погляду від мами. Вона сиділа поруч, і все в ній здавалося
знайомим — голос, очі, навіть ледь помітна складка біля губ. Та її рука була
холодною. Такою самою, як у день похорону.
— Мамо, що ти маєш на увазі, коли кажеш, що домовилася з господарем? —
запитала я.
Вона опустила очі.
— До твого народження я попросила його захистити нашу родину. Я не знала,
якою буде ціна. Я думала лише про те, щоб ти була в безпеці.
— А тато? Чому він у небезпеці?
Господар стояв біля вікна, не втручаючись у розмову.
— Бо деякі обіцянки не зникають разом із тими, хто їх дав, — нарешті сказав
він. — І тепер борг може перейти до іншої людини.
— До тата? — прошепотіла я.
Він не відповів, і мовчання було страшнішим за будь-яке пояснення.
Раптом із-за зачинених дверей долинув глухий звук. Ніке підняв голову, шерсть
на його загривку стала дибки.
— Цього не мало статися, — пробурмотів господар.
— Що саме? — запитала я.
— Там є те, що не повинно було прокинутися.
Мама схопила мене за руку.
— Ельвіро, що б ти не почула, не шукай мене за тими дверима. Обіцяй.
Я хотіла відповісти, але з-за дверей пролунав її голос — такий самий, як у мами,
що сиділа поруч.
— Ельвіро, доню… Не вір тій, яка сидить поруч із тобою.
Я завмерла. Мама біля мене зблідла, а господар уперше відступив на крок.
Я дивилася на жінку, яку все життя називала мамою, і не могла зрозуміти,
котра з них говорить правду.
Відредаговано: 25.10.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
