Сон за позавчора
ЧАСТИНА 3 ПРИЙНЯТТЯ СИТУАЦІЇ
Коли диспетчерка Світлана ще раз запитала, чи всі живі та чи тато не поранений, я нарешті почала
оговтуватися від шоку. Я назвала точну адресу, щоб рятувальники могли приїхати й знешкодити цей апарат.
Повернувшись на подвір’я, я знову й знову прокручувала в голові все, що сталося. Як я опинилася в тому
великому будинку? Що там робила моя сім’я? І чому білий пес заговорив зі мною та почав ставити запитання,
на які я не знала відповідей?
Я досі чула в голові запитання білого пса: «Як ти тут опинилася?»
А потім пригадувала його друге запитання: «Ти думала, що собаки не вміють говорити?»
Я повторювала його слова подумки й уже починала боятися, що втрачаю здоровий глузд. Та я вщипнула
себе за руку й переконалася: я не сплю. Усе це відбувалося насправді…
Але чому саме я? Відповіді на це запитання в мене не було.
Через деякий час приїхали рятувальники. Вони знешкодили апарат, а потім поїхали назад у
Новомиколаївку.
Минуло дві години. Я сиділа у своїй кімнаті й читала новини, коли раптом знову опинилася в тому
будинку. Я не розуміла, як мене туди перенесло і чому це повторилося
Відредаговано: 25.10.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
