Сон яблуневої ночі

Машина швидкої допомоги вже стояла під їхнім будинком.

- Ще трішечки, - благав молодий чоловік зводячи по сходах свою вагітну дружину. – Ще тільки п’ять поверхів.

- Ти мені краще цього не говори? – Стомлено відповіла та. –Зупинимось, далі не можу.

- Давайте спробуєм якось на руках Вас знести, - злякано шукав вихід із становища молодий фельдшер.

Двоє дужих санітарів зробили з рук “крісло” і посадили в нього жінку.

- Тож треба, саме сьогодні закрити на ремонт ліфт, – бідкалася старенька вахтерша. –Там шахти залило водою, а то б я ввімкнула.

         - Ще не багато. Три поверхи і все, – підбадьорював чоловік. –Давайте ми з паном доктором вас змінимо. – Чоловіки спорудили таке ж “крісло” і жінка пересіла туди.

- Не важко? – запитав один із санітарів.

- Своя ноша не важка, – всміхнувся майбутній татусь.

- Так, так, Золотко, проблеми щойно починаються. Привикай.

- Щоб тільки вони з’явились, а там якось буде!

- Зупиняйтесь. Далі спробую йти.

- Може не варто?

- Давайте відпочинемо, – запропонував фельдшер.

-Ви віддихайте, а я пішла. - Вона поволі злізла з рук і спираючись на поручень із останнього поверху зійшла сама. Водій швиденько відкрив машину, допоміг вагітній зайти, як тільки повсідались всі решту -  машина, включивши сирену, рушила на великій швидкості по центральній вулиці міста в напрямку “Клініки матері і дитини”.

-Ось ваше ліжко. Відпочивайте, – сказала зовсім молоденька акушерочка, показуючи на єдине вільне  ліжко в шостій палаті на другому поверсі.

-Спасибі. Мене звати Лада, – повернулась вона до жінок, що лежали в палаті, розкладаючи на тумбочці під вікном свої речі.

-А мене - Анжела, – обізвалась зовсім руда веснянкувата дівчинка з смішним хвостиком на самому чубку. Якби не величезний живіт, то їй можна було б дати не більше 14 - 15 років.

-Я - Віра, – підтримамала її середнього віку повнувата жінка в яскраво-жовтому халаті. – А ось тут спить Люба, вона щойно заснула; давайте її не будити.

-З тобою що? – майже пошепки запитала веснянкувата Анжела.

-Проблеми, – їй в тон відповіла Лада.

-Тут у всіх проблеми. Інакших не привозять.

-Анжела-а! – почувся гучний чоловічий бас з вулиці. Дівчина миттю виглянула у відкрите навстіж вікно.

-Чого тобі?

-Як ти?

-Не бач? Жива. І все ще інтересна, – відповіла погладжуючи себе по животі.

-Як дитя?

-Не просто дитя, а Золотце, чемне. Мамі всі кишки вибиває, але з тобою зустрітись ще не спішить.

-Що лікарка каже?

-Каже ще не час. Що все добре, тільки повертатись не хоче.

-А твоє серце як? Не болить?

-Болить… від того, що розривається надвоє, одна половинка хоче скоріше до тебе, а друга чекає появи синочка.

-Я серйозно.

-І я серйозно. Чого вчепився до мене?!

-Назаренко, на УЗД, – оголосила медсестра. Лада піднялась і мимоволі глянула в вікно. Там стояв чоловік років 35-38 щонайменше. Чорнявий, з доволі інтелігентною бородою, в білій сорочці й краватці.

“Цікаво?!” – подумала про себе жінка. Але тут же себе перервала: “Що там мій?”…

-Все в нормі, - сказав старенький лікар в окулярах розглядаючи зображення на екрані.

-Плід голівкою вверх. І якщо найближчим часом не повернеться, то справді найкращим виходом для дитини буде “кесарів розтин”. Но для вас, милочка, я не впевнений. Потрібні дані томографії головного мозку, кардіограми і консультації невропатолога.

-Завтра я це організую, - запевнила Лариса Константинівна – молода лікарка, якій випало вирішувати доволі складну проблему з родорозрішенням пацієтки з дуже складним діагнозом. – Зараз ідіть, відпочивайте. І ні про що не хвилюйтесь. Звідси ще з животом ніхто назад не пішов. Пам’ятайте, що ваш спокій – це перш за все здоров’я дитини.

Коли Лада зайшла в палату, то дивного відвідувача за вікном вже не було. Натомість на тумбочці посередині лежав величезний кавун, миска вареників з абрикосами і над всім цим добром лице Анжели, що розплилось в блаженно-задоволеній посмішці, вминаючи вареник і в руках вже тримаючи наступний. Біля неї сиділа Віра, стараючись всунути дівчині серветку, щоб витерти стікаючий до ліктів сік. Ледь поодаль, з другої сторони, діставала вареника Люба.

-Приєднуйся. В нас тут повний комунізм, – запропонувала вона Ладі. Якщо чогось хочеться – бери, не відмовляй собі.

-Дякую. В мене тут є домашнє печиво. Будете?