Сон у зеленому садочку

Маленька дівчинка Лізочка жила у будинку з великим зеленим садом. Вона мала багато іграшок і завжди була зайнята своїми справами. Її найкращий друг, хлопчик на ім’я Миколка, завжди був поруч. Він допомагав їй будувати замки з піску, збирав для неї найкрасивіші квіти, а коли вона падала – ніс пластир та дув на розбиту колінку. Але Лізочка не завжди цінувала Миколку. Часто вона була грубою, відмахувалася від його допомоги і навіть іноді насміхалася з його ідей.
Одного разу, коли вона знову не захотіла гратися з Миколкою, а обрала самотню гру з ляльками, їй приснився дивний сон. Вона опинилася в темному, холодному лісі. Дерева були чорні, а вітер завивав, як дикий звір. Лізочка злякалася. Вона почала кликати на допомогу, але ніхто не відгукувався. Вона була зовсім одна в цьому страшному місці. Раптом, з-за дерева вийшло чудовисько з великими очима, що світилися в темряві, і страшними пазурами. Лізочка заплакала від жаху і заплющила очі. Коли вона знову їх розплющила, вона побачила Миколку, який стояв перед нею, захищаючи її від чудовиська.
“Не бійся, Лізочко, я тут,” – сказав він.
Миколка простягнув їй руку, і вони разом побігли до світла. Довго вони бігли, тримаючись за руки, поки не вибралися з того страшного лісу. Перед ними відкрилася прекрасна галявина, освітлена сонцем. Лізочка обернулася, щоб подякувати Миколці, але він зник.
Лізочка прокинулася, її серце шалено калатало. Вона вибігла в сад і побачила Миколку, який сидів на лавці й майстрував щось із гілочок. Лізочка підбігла до нього і міцно обняла.
“Миколко, вибач мені! Я була такою негарною подругою,” – сказала вона, а по її щоках покотилися сльози.
Миколка був здивований, але обійняв її у відповідь.
“Все добре, Лізочко, – сказав він, – головне, що ти це зрозуміла”.
Відтоді Лізочка змінилася. Вона стала цінувати Миколку, завжди допомагала йому, а коли він був сумний, вона розповідала йому веселі історії. Вона зрозуміла, що справжня дружба – це не лише отримувати допомогу, а й давати її, ділитися теплом і добротою. І її серце стало таким же великим, як і її зелений сад, де тепер завжди звучав веселий сміх двох найкращих друзів.