5.Кінець

Я вихожу з кухні першою, а в очах бринять сльози.Наскільки наївно та легковажно я відносилася до життя.
Я мала все, але бажала більшого, а тепер все втрачено, без права на повернення.
Здається я повільно божеволію.

Поправляю ковдру біля сплячого хлопчика, і на мить затримуюся поглядом на ньому.

Так не повинно бути.Діти мають жити в сім'ї, а не блукати закинутими вулицями і будівлями у пошуках їжі.

Це вперше коли я засинаю у цій незнайомій мені атмосфері..І бажання лише одне, нехай всі мої близькі і рідні будуть щасливими, не важливо поруч вони чи ні, я просто хочу жити і знати що вони є і в них все гаразд.Сон поглинає мене з усмішкою на вустах.
Я поринаю у той час, де почувалася дійсно щасливою без права на помилку.. 

Відкриваю очі, і перше, що бачу, це біла стеля...В моїй теперішній квартирі вона здається була натяжною.А ця звичайна, і в ніс вбивається нестерпний запах медикаментів..
Що зі мною?
Я почуваюся Скруджем із мультику про Різдв'яну історію, який подорожував своїм теперішнім, минулим і майбутнім..
Тоді що відбувається зі мною..
Я що померла?
-Соль!- чую тривожний голос Кирила- Солечко, як ти..
-Кірюш, це справді ти?- торкаюся долонькою його щоки, а в самого сльози котяться з очей..
Він бере мою руку в свою і підносить до губ цілуючи кожного пальчика та прикладаючи до своїх щік..
-Я так злякався що більше тебе не побачу..Не роби більше так..Чуєш, я не проживу якщо з тобою щось трапиться.Я згоден на все, поїду з тобою хоч на край світу, чуєш поїду- знову починає цілувати пальчики, а я в цей момент боюся що прокинуся і це все виявиться звичайним сном.
Все зникне, так раптово як і з'явилося.
-Що зі мною трапилося?Який зараз рік?- перше що запитую..
-Ти потрапила під машину, все гаразд обійшлося незначними царапинами і переляком, але доведеться зустріти цей Новий Рік у лікарняній палаті..
-Вибач мене Кірюш.Я залишуся з тобою просто не зникай..
-А як же Київ?
-Я не хочу нікуди, тільки біля тебе, щоб все було як раніше.
-Солечко..Я знаю що це невчасно, але я готувався до цього моменту дуже довго, зрозумію якщо ти зараз пошлеш мене але я дуже щоб ти стала моєю дружиною- витягає з карману штанів неймовірно гарну каблучку, з яскравим і невеличким камінчиком на ній..
-І я згідна!- випалюю майже відразу неначе це найщасливіше що я могла коли- небуть почути- я буду твоєю дружиною Кірюш, буду..
Його уста торкаються моїх, і ми почуваємося найщасливішими людьми на всьому світі.
-Я знав що алкоголь тобі заборонять, тому підготував для нас яблучний сік..Потрібно ж нам хоч якось відсв'яткувати це подвійне св'ято.
-Справді?Це беззаперечно найкраща несподіаанка, що могла зі мною трапитися..
Довгий час ми просто лежимо на ліжку вдивляючись в лікарняну стелю, і жартуємо на різні теми..
Потім я почула як Кирило заснув обіймаючи мене, і я намагалася зробити теж саме.
Допоки не почула тихесенький плач який долунав з коридору..
Вийшовши з палати я помітила маленького наляканого хлопчика, який сидів в самотньому коридорі і тихесенько схлипував..
Я впізнала в ньому того ж самого хлопчика Владика..

​​​​​​
Що це якщо не доля?Тоді для чого все це зі мною трапилося..Напевне в цьому й заключалося моя випадкова новорічна пригода.
Щоб я зрозуміла цінність сім'ї, і дала її ще одному маленькому, наляканому, самотньому хлопчику..
Я підійшла та легесенько обійняла налякану дитину, і з тих пір ми більше ніколи не розлучалися, у нас з'явилася маленька і міцна сім'я: я, Кирило, і маленький хлопчик Владик, наш синочок...