3.2. Пошуки (2 частка)

Спирт зробив свою справу й Нестору Ростиславовичу стало легше. Напій заставив організм зібратися та налаштуватися на невідворотне, а саме на те, що життя лине не зважаючи на наші бажання  та примхи. Приємне відчуття теплого струмочка пронизувало усі внутрішні  канали стравоходів від горла до шлунку. Його шкіра з блідого повернула собі природній колір. Він закрутив кришку фляги й передав її господареві:

- Дякую.- прошепотів він,- отже тепер ми начебто родички?- додав він.

- Немає за що, - відповів Михайло Григорович, відкрив кришку пляшки та зробив такий само великий ковток й додав,- у вас гарна дівчинка виросла Несторе, вони з моїм сином дуже закохані один в одного. Я с початку думав, що як завжди трохи походять, поспілкуються та розбіжаться, але не тут то було. Не повірите мабуть, але з відчайдушного шибеника вона зробила високо зацікавленого, з гарними відмітках, учня, який почав не тільки гарно навчатися, а й ще, чого раніше не було, хатнього помічника для батьків. Також вони знайшли собі друга. І ось тепер весь час вони постійно десь у трьох й пропадають, але в гарному сенсі. Вони чи то на площадці спортивній, чи то на пробіжці у лісі або на річці. Розумієте при такої роботі, що в мене, коли ти постійно змушений переїздити з одного міста в інше і коли хлопцю доводиться постійно міняти школи та класи, то нічого гарного в цьому немає. Немає ні друзів, ні гарних звичок, ні гарного навчання. А тут він майже розцвів. Шкода звичайно, що знову треба змінювати місто, але цього разу  він переїздить разом з коханою дівчиною і маю надію, що не будете проти їхніх стосунків.

  Літак дуже сильно струснуло, да так сильно, що їх ледве не знесло на підлогу. Відчинилися двері з кабіни пілотів й лейтенант, котрий з'явився в них, запитав, як ми. Впевнившись в тому, що з пасажирами все гаразд, він сказав їм про невелику турбулентність через грозу, що йде поруч й перед зникненням за дверима додав, що в них є ще чотири години на відпочинок.

  Спати вже не хотілось бо розповідь слідчого дуже зацікавила дослідника і він готовий був увесь останній час слухати розповіді про свою доньку. Хоч щось дізнатися про своїх коханих. І він почав задавати запитання.

- Михайло Григорович...

- Можна просто Михайло,- він протяг руку на потиск, даючи зрозуміти, що вони стали блищи друг до друга і требо переходити з ви на ти.

- Добре, Михайло,- він також простяг руку й вони міцно потиснули руки один одного,- хочу щоб ви описали мені доньку, якою вона стала зараз.

- О, про це не хвилюйтеся, ваша донечка дуже гарна. Навіть те, що вона носить окуляри...

-Вона носить окуляри?- перебив слідчого Нестор Ростиславович.

-Так, звичайно. Пробачте Нестор ви ж стільки років не бачили її, але не переймайтеся, вам є чим пишатися вона дуже відповідальна, дуже приваблива й дуже розумна дівчина. Так вона носе окуляри, котрі тільки підкреслюють її вроду та виказують її обізнаність в навчанні. Її очі це два глибоких океанна розуміння та турботливості і ніякі окуляри не зможуть зіпсувати їх красу. Волосся в неї довге та хвилясте, яке при рухах голови починає переливатися своєю вродою й сяяти у сонячних промінцях. Я вже не кажу про те, що в неї шкіра наче молоко та в середині її  молочних рук залягають смарагдові струмки, які несуть життя в довгі та надто худі пальці.- він зробив паузу, подивився на Нестора й додав,- Це були перші слова мого сина, коли він прийшов додому після того як зустрів вашу доньку і я згоден з ним у всьому, ваша донька справжня красуня та ще й з клепками у голові.- пожартував він на останок.- А саме головне, що коли ми доберемося до дому вони повинні вже бути там, але спочатку вас хоче бачити сам товаришу А.

-Той самий.-спита він піднімаючи вказівний палець у гору.

-Так той самий і нам треба бути у повній формі перед ним. Так що треба ще трохи відпочити перед зустріччю і пропоную ще трошки поспати, бо невідомо коли вдасться це зробити наступного разу.

Він сховав пляшку ,яку досі тримав у руці й улігся на своє «ліжко». Нестерові нічого не лишалося як зробити те саме. Він вклався на своє місце і перед тім як задрімати проговорив:

-Дякую Михайло Григорович, пробач Михайло за такий жвавий опис моєї доньки. Таке відчуття, що я її сам побачив.-зробивши невеличку паузу додав,-Як я скучив за неї.

Слідчий не став нічого відповідати, бо все розумів й додати ще щось в цій ситуації він нічого не мав. Він тільки подумав, « Як добре що пошуки котрі йому доручили завершились вдало й дослідника він знайшов живого та при тямі. А могло б бути і навпаки і щоб він тоді би говорив своєї невістці? А мабуть нічого б ніхто й не казав, бо ніхто не знав яке в нього було завдання і навіть він сам дізнався про те кого шукає вже після того, як покинув дім .»