1. Зміни (4 частка)

  Вперше за стільки років йому вдалося заснути, як кажуть без задніх ніг. Йому навіть не заважало те, що машина постійно плигала на розбитій дорозі у різні боки й намагалась викинути своїх  пасажирів зі займаних місць через дах на ту саму дорогу. Він повністю розчинився у мареві сну, в якому він насолоджувався тихою сімейною вечерею в колі своєї родини останнім  новорічним вечором перед своїм арештом. Як вони з дружиною танцювали під злегка шершавий супровід грамофона, який з надривом видавав пісні відомого єврейського одесита. А доня тим часом сидячи біля столу уважно спостерігала за тим, що роблять її улюблені батьки.

  Ніхто з них не знав і навіть не здогадувався, що десь проти нього вже складали плани по заволодінню його захопленням, його мріями, його життям. І як завжди це буває біда прийшла з тієї стороно з котрої ніколи б не наважився навіть уявити собі, але дійсність завжди вносить свої корективи у наші плани. Тому він й не здогадувався усі ці роки чому його заарештували.

  Світло фар лизало те, що можна було з великою натяжкою   назвати дорогою та ще після недавнього дощу було дуже важко розібрати де яма, а де навпаки горб. Тому авто продиралось вперед дуже повільно і все одно його кидало зі сторони в сторону і водій після кожного великого стрибка   починав виправдовуватись перед високим начальством й як приказку все повторював : «…Ось зараз ще трошки  й ми поїдемо швидше по асфальтовій дорозі…ось, ось, ось…». Але тайга це діло не швидке й треба бути дуже обережним та пильним що й намагався робити водій знайти баланс між швидкістю, та  якістю ґрунтової дороги, та ще після рясного дощу.

  Він прокинувся від легкого поштовху у плече.

 -Прокидайтесь Несторе Ростиславович, ми вже біля літака й нам треба перейти до нього,- Михайло Григорович стояв над ним, як скеля високий струнки та безкомпромісний. – там у вас буде багато часу, щоб встигнути виспатися, так що ходім швидше бо зараз знову піде сильний дощ, відчуваю своєю ногою.

 -А що з вашою ногою з виду так нічого і не скажеш що там, щось не так,- професор розплющив очі й подивився на ноги свого повожатого,- начебто з ногами все добре.

 -Та було діло по юності, та пройшло, а зараз кожного разу перед

дощем нагадує про себе. Так що тепер мені не потрібен ніякий барометр, щоб дізнатися коли буде дощ, він довічно в мене вмонтований. Ось я й користуюсь їм іноді.- уповноважений скривив рота даючи зрозуміти, як саме він знімає показники зі свого приладу.

 За півгодини вони вже летіли у невідомому напрямку, але Несторе Ростиславович був повністю задоволений тим, що йому дали нарешті можливість у вільному відпочинку, за стільки років знущання та рабської праці. І хоч він біль менш добре улаштувався, на ящику для усякого приладдя, і ящика майже вистачало на весь зріст, і уся теперішня ситуація йому була до вподоби, він ніяк не міг заснути. І тому, будучи впевненим, що все налагоджується, і його громадянські права також, він почав задавати цікавивши його питання, не опасаючись отримати стусана по спині чи по голові.

- Михайло Григорович, а можна дізнатися скільки нам летіти? І взагалі хотілось би знати куди зараз прямує наш літак?

- Несторе Ростиславович, що ж вам не спиться, адже коли ми з вами будемо мати можливість поспати наступного разу ніхто не знає.

- Та я вже трохи передрімав, поки їхали в авто. А що мені ще треба, за ці роки ув’язнення часу на сон було завжди мало ось тіло з мозком й домовились при будь якої нагоди швидко засипати та не звертати на обставини, що поруч, ніякої уваги. Тому за нетривалий сон розум встигає трохи оговтатись, а тіло  розслабитись. Взагалі то я помітив для цього треба від 15 до 30 хвилин і ти заряджений на пів дня, як мінімум, але це при умові, що в ночі ти поспиш хоча би з три-чотири години.

- Так, дійсно ту я з вами згоден. Хоч ми з вами й перебували в різних життєвих обставинах, але про недостатність сну та потреби короткого відпочинку знаємось обидва. Ось і робіть висновки, що всі працюємо однаково на зносі своїх сил, але завжди є але…

Договорити йому не дав літак, бо його так сильно труснуло, що вони ледве не попадали зі своїх імпровізованих ліжок.

- Відпочивайте Несторе поки є можливість.- Михайло Григорович навмисно перейшов на ім’я, щоб підняти увагу до того, що він збирався йому сказати,- наш напрямок до дому у Київ, де на вас думає вже будуть чекати ваші рідні й не тільки.- він зайняв сидяче положення, на своєму ящику таким чином, щоб бути поближче до голови професора, яка була на відстані десь з півметра від його імпровізованого дивана й, як можна ближче нахилився до голови свого підопічного, й вже більш тихіше додав,- Але ви повинні розуміти, що пройшло багато часу ваша донька вже встигла вирости та знайшла собі, як це сказати, щоб було більш коректно, як вони обидва кажуть, свою людину на все життя. Так, що мушу вас привітати, любий, майже, свату, наші діти вирішили одружитися, як їм виповниться по вісімнадцять років. З чим  вас і вітаю.

Сон відразу знесло, як вітер зносить туман й все стає таким чіткім та наповненим об’ємом під ранковим сонцем.

«Як так може бути моя маленька солодка крихітко і вже заміж…»

Розуміння втраченого часу звалилося на нього ще з більшою силою й притисло його до «ліжка» з таким тиском, що він почав задихатися, при цьому обличчя його стало багровіти. Він почав втрачати свідомість. Михайло Григорович бачачи, що щось не те різко піднявся підбіг до свата й почав його приводити да тями.