1. Зміни (2 частка)

  Час пролетів так швидко, що молода дівчина, яка дивилась у дзеркало не в змозі була  повірити, що їй на сьогодні вже виповнилося 18 років. Вона сиділа біля нього й роздивлялась своє, вже зовсім не дитяче, обличчя.

  Обличчя, дуже гарної та вродливої дівчини з довгим каштановим волоссям та безмежно глибокими зеленими очима, дивилось на неї з великою зацікавленістю та невиказаними

питаннями. А так хочеться знати, яка доля на неї триватиме далі, які їй очікувати її повороти, підняття та спади? Й лише в одному вона була впевнена, що вона обов’язково зустріне його, свого коханого, що з’явився до неї давним давно, ще у дитинстві, у вісні.

  Їй подумки обірвало відчинення двері із-за якої появився Олесь з невиказаним питання на обличчі: «Ну ти йдеш?»

 « Звісно йду,» в подумки відповіла  вона  й швидко зрушила з місця в напрямку відчиненого простору.

  В маєтку відбувалося казкове дійство. По стелі було розвішані різноманітні прикраси, що вказувало на неминуче наближення нового року. Ялинка вже була встановлена неподалік вікна й її требо було наряджати гірляндами та різноманітними прикрасами, що й прийнялась робити Поляна, при цьому дивлячись у віконце де почав падати пухнастий, густий сніг, який ще більш додавав казковості у передноворічні останні дні старого року. Й вона повністю віддалась почуттям повної насолоди миттям створення казкового убранства. Вона відчувала, що цей рік, рік казкового дракона в який вона народилась, що стоїть на порозі, буде для неї дуже не звичайним, як й незвичайна була її поява в цьому світі, й повним так довго очікуваними пригодами та пошуками свого коханого. Але вона зовсім не очікувала, що все почне відбуватися з першим дзвоном Курантів у самісіньку новорічну мить.

  Все було готово, кімната мала вигляд наче казкова палата старовинного замка вбрана в дивовижні кольори новорічного свята. В середині стояв величезний дубовий стіл з усілякими стравами, що додатково підкреслювали святковість новорічного настрою.

  Останній день. Остання ніч старого року, як завжди закінчувалась у сімейному колі, за святковим столом з келихом витонченого радянського шампанського, салатом Олів’є та неодмінним привітанням голови країни, що лине з телевізора до самого дзвону кремлівських курантів.

  Але в цій залі майже все було інакше. Одне було не змінне свято відбувалось у сімейному колі, та колі найближчих друзів сім’ї, з якими господарі пройшли Крим, рим та мідні труби, але таких було дуже небагато, раз, два й все. В залі зовсім не було телевізора не було радянського шампанського й звісно не було бою самого відомого годинника в країні. Натомість на столі було віно виготовлене зі свого винограду, біля каміну стояли величезні старі часи на яких стрілки показували без чотирьох хвилин дванадцять годин на опівніч, а всі присутні стояли навколо столу й тримаючись за руки слухаючи найстаршого члена сім’ї. А якщо точніше то молитву, яку він вимовляв на честь різдвяних-новорічних свят та сімейному щастю. Щастю від того, що всі рідні разом цієї  казкової ночі. Та й не зовсім це була  молитва, бо він не згадував жодного бога чи святого з будь якої віри. Натомість в цієї промові він згадував всіх своїх пращурів до сьомого коліна й просив в них захисту й настанови на майбутнє. Й не встиг він завершити її, як  годинник зробив перший удар, й все навкруги захиталось, стіни розчинилися в темряві, було таке відчуття, що вони вже не в своїй вітальні, а десь в якийсь печері з безмежними краями в ширину та висоту. Потім всі присутні також розчинилися й перед Поляною як і тоді в потягу з’явився згусток з тінню, який був за якимсь бар’єром й протягав до неї руки, при цьому в її голові знову почулись слова: «Знайди своїх сномар та виконай накреслене тобі долею, бо ти одна з всемар. Одна з тих на кого покладено відповідальність за весь ваш рід, ваше майбутнє, минуле та теперішній час.»

  Пролунав ще один удар годинника(другий). Сутінки розвіялись за її спиною й вона озирнулась. Вона побачила ту саму картину яку бачила в своєму сні, й того самого з ким ось вже багато років мріяла зустрітись, кого вже стільки років безнадійно кохала але не знала де його шукати та як до нього потрапити. Одне було зрозуміло, що требо шукати те саме місце, яке вона бачить у мареві.

  Ще удар(третій). Вона глибше провалилась у марево й тепер начебто була там й сама розмовляла з усіма учасниками цих подій, й дуже ретельно намагалась запам’ятати все та всіх, що відбувалося навколо.

  Удар(четвертий). Вона виїздить із-за повороту.. Й ось вона вийшла з червоного авто.

  Удар(п’ятий). До неї підійшли хлопці її коханий Дем’ян та його товариш Устим.

  Удар(шостий). Вони розмовляють. Вони у захваті друг від друга.

  Удар(сьомий). Вона бачить друге авто, що в притул під’їхало до них й з нього виходить, яке було її здивування, її рідний брат, а поруч з ним сидить якась гарна дівчина.

  Удар(восьмий). Розмова усіх фігурантів. Поява Уляни.

  Удар(дев’ять). Не може бути вона була так захоплена зустріччю з коханим, що майже не звертала уваги на його супутників, та даремно, бо це був найголовніший момент з усього побаченого. Вона побачила й зрозуміла те , що як близько вона знаходиться від відповіді на свої запитання. Бо вона розмовляла майже з собою, бо Уляна й вона були так схожі, наче близнюки. Та й Устим дуже нагадував її одного з самих рідних для неї з людей.

  Удар(десятий). Вони пройшли через дорогу й Поліна побачила на куті будинку табличку з назвою  вулиці.