Частина 3.1.Зміни (1 частка).

Частина 3.

1.Зміни.

 Це вже був другий літак на сьогодні. Першим він потрапив до столиці, де персонально від товариша А. отримав чіткі інструкції з подальшого просування ввіреної йому справи. Зараз він летів вже з отриманими налаштуваннями до пункту призначення в далекий при далекий край, де по розрахункам старших товаришив він повинен був знайти того, хто їм дуже сильно був потрібен. Та з’ясувати усі обставини його потрапляння до тих умов в яких він находився. Та реагувати на місці з урахуванням всіх отриманих обставин й згідно отриманих наказів.

  А поки що він завалився на якийсь ящик, що був причеплений до обшивки борту надійними залізними утримувачами й швидко задрімав. Під голову він поклав запасний парашут, який зняв зі стіни. І все було б нічого, але ліжко було трохи за малим й його ноги звисали, й металевий кут кришки врізався в його гомілки трохи вище за півчобітки. Тому йому прийшлось трохи підігнути ноги, щоб кут був під чоботами. Та як завжди провалюючись в марево відсутності свідомості він перебирав в голові останні подій й усміхаючись в середині себе він подумав : « Ось так палітурка замальовується!». Й почав рівно й монотонно хропіти.

  Він прокинувся від потужного струсу чергової турбулентності. Швидко глянувши на годинник він зрозумів, що вже майже прилетіли. Трохи розім’явшись, бо його ноги дуже набрякли, він зайняв відкидний стілець й примкнув паски безпеки, тим самим підготувався до посадки літака.

  Біля літака вже стояв чорного коліру воронок й чекав на нього. Поручь з авто чекав водій, який побачивши свого пасажира відразу почав метушитися та відчиняти дверцята. Ще б пак не кожного дня з самої столиці прибувають такі гості, від яких може бути залежить чиєсь життя чи положення, чи кар’єра.

  Машина привезла його до якогось табору, водій зупинився й вийшовши з авто відчинив дверцята, даючи зрозуміти що треба йти далі пішки.

  -Товаришу е…- водій замешкався не знаючи як потрібно звертатися до свого пасажира.

  -Просто товариш. Дякую ! Куди далі?

  -Прошу йдіть за мною, я вас проводжу.

  Убога сірість зустріла усім своїм непохитним видом й різноманіттям сірих тонів навколишнього пейзажу. Починаючи з багнюки в яку довелось погрузити начищені до лоску чорні формені чоботи, та закінчуючи сірими бараками з сірим небом над ними.  Від чого на його обличчі з’явилось роздратування й  бажання, як можна швидше забратися з відси. Отже требо швиденько вирішити цю справу й рушити додому до своєї вовчиці. Водій провів його на другий поверх й відчинивши дверцята кабінету свого начальника відступив в сторонку даючи можливість пройти в кімнату поважному гостю, що він й зробив. Двері зачинилися за його спиною й вони залишилися в двох лисий й занадто товстий для офіцера начальник табору та він.

  Товстун швидко для своєї ваги вистрибнув з столу й побіг на зустріч своєї долі, бо він не знав мету прибуття такої поважної персони й як завжди в таких обставинах майже усі у кого було рильце в пушку починали з підлабузництва, бо всі начальники таборів мали  свого скелета в шафі, а точніше таборі. Підійшовши в притул він простяг свою коротеньку й товсту руку, щоб привітатися й почав пропонувати всі блага свого побуту.

  -Доброго дня шановний …е …-він дав можливість йому зрозуміти, що не знає хто він  й навіщо його сюди відрядили. В таких випадках просто повідомляли , що до  вас йде наша людина й в ней буде до вас декілька запитань й ви повинні повністю виконувати усі його накази.

  -Михайло Григорович без звань та інших непотрібних деталей.-підказав він йому й тим самим дав зрозуміти хто в хаті господар.

  Швидко оглянувши приміщення він пройшов до дивану в куту кімнати й поклав на нього свого чорного плаща й шляпу з довгими краями з одного боку , а сам присів з іншого.

  -Ну-с товаришу начальник можете розслабитись я приїхав не по вашу  душу. Мені потрібен й дуже швидко, бо справа не терпить відкладення, один з ваших арештантів Полько Нестор Ростиславович. Я вас прошу вислати за ним вашу машину терміново.

  Зрозумівши , що все добре товстун повеселішав й надав всі необхідні розпорядження.

  -Ну а ми з вами,  поки машина поїде туди, потім назад, пройде з годину, як раз встигнемо пообідати.

  В кабінет почали заносити прибори й страви від запаху яких проснувся шлунок уповноваженого й зрадницьки подав ознаки своєї зацікавленості…