4. Рішення. (4 частка)

  Пролунав гудок . Потяг під’їжджав до величезній скелі у самісінький притулок й здавалось, якщо витягти руку у віконце можна її легко дістати. Але це було з однієї сторони, й Поляна цього не бачила, проте з іншого боку  вона бачила все. Її погляд було спрямовано кудись далеко-далеко. Настілки далеко, наскільки вона могла собі уявити . Перед неї був величезний простір з перламутрове синім дзеркалом , яке ледве , майже непомітно оку ,  гралося з сонячними зайчиками направляючи їх прямісінько її в обличчя , від чого вона змушена була зщуритися чи прикривати одне око. Й коли вона це робила їй здавалось що десь з краю її зору мерехтить якесь марево з якого вона чує , як хтось  нашіптує якісь слова , але так тихо , що вона не в змозі анічогісінько розібрати, та вона прислухалась все більше й більше. І ось вона понеслась до того марева з шаленою швидкістю та десь на половині застрягла у якомусь прозорому згустку, який майже повністю зупинив її просування. Й їй приходилось прикладати неймовірні зусилля щоб хоч трішечки просунути руку чи ногу далі в перед. А марево було вже так близько й водночас так непросто було його дістатись, бо вже зовсім неможливо було поворушитись. Й ось тут почала підійматись паніка. Що вона застрягла й не може поворушити ані рукою, ані ногою, й навіть головою. Отже вона не в змозі добратись ні до марева , ні повернутися …

  "Стоп ", сказала вона собі , а куди я повинна повернутися , якщо я находжуся у вагоні . Вона почала озиратися навколо, що її вдалося з великим зусиллям. Й побачила, що вона знаходиться в якоїсь печері , в якій була не пронизлива пітьма . А марево за яким вона летіла лише був згусток примарного сяйва в котрому була запечатана якась фігура,  і як їй здалося чоловіча, бо в неї були широкі плечі. Голос який вона чула став сильнішим й гучнішим , він майже гримів у неї в голові:" ЗНАЙДІТЬ СВОЇХ СНОМАРІВ"; "ВИ ПОВИННІ ЗНАЙТИ СВОЇХ СНОМАРІВ".

  - Хто це такі сномари? -Не витримавши цього гучного натиску вона закричала зі всієї мочи, на яку вона була спроможна, своє  питання ,щоб вони зрозуміли , що вона їх чує й вони тоді припинять так голосити. Тим часом силует фігури начебто почув їй крики й як їй здалось повернувся до неї , потім підняв руку й намагався протиснути її крізь це сяйво, яке почало випирати  на неї та під її  натиском воно, сяйво, розійшлось й з’явилась сильна чоловіча рука. Вона чітко її бачила кожну складку, кожну лінію на долоні , бо хазяїн руки крутив їй туди сюди намагаючись мабуть ще більше розширити лаз та проникнути повністю за це сяйво , на інший його бік. Також вона побачила на мізинці маленьке тонке кільце у формі змії яка сама їсть свій хвіст, а на голові у неї було два червоних ока які зараз палали  ярким вогнем. Їй навіть здалося , що ці очі пильно слідкують за її діями , наче вони живі.

  Тим часом голос , який був  в голові зник й на долю секунди повисла неймовірна тиша , вона була такою густою, що вона навіть почула як її серце шалено калатає у неї в грудях й роздає кров по жилах, яка несеться ними з пронизливим ледве чутним свистом…

  -…доню сонечко наше рідне, що з тобою прокинься.

  Потяг вибіг з темряви тунелю й купе наповнилося сонячним світлом. Поляна лежала на столі з закритими очами й про щось кричала у вісні, тим часом мати намагалась її розбудити , й трясла її за плечі, щоб та прокинулась. Від такої шаленої тряски не прокинутися було неможливо й Поляна відкрила очі й подивилася на всіх присутніх своїх рідних та з повним нерозумінням в очах , що ж тут таке відбувається , оглянула всіх по черзі  й зосередившись на матусі задала своє питання:

• Мамусю!? А хто такі СНОМАРИ?