4. Рішення. (3 частка)

  - Крихітка моя солодка , як же я хочу тебе побачити та притиснути до себе,- вона чула ці улюблені слова свого батька останнього разу саме того дня коли його арештували , він тоді її дуже сильно притиснув до себе, поцілував у лоба й сказав на вухо-" нічого не бійся крихітка моя солодка, я дуже тебе люблю й я обов'язково повернусь до вас"- і ось вона знову чує його голос , але він якийсь був блідий та втомлений,- я повертаюсь додому, мене звільнили.

  -Татку мій рідненький,- вона була так збентежена, коли почула, до болю в серці знайомий й самий рідненький в світі, голос . З її очей хлинули два солоних струмки, й побігли ніжним шовковистим  оксамитом, пробиваючи собі стежки в куточки багряних, від нахлинувших почуттів,  губ, які були злегка відкриті. Й вони зникали у порожнечі рота , де потрапляли на язика та своєю солоністю ще  більш пробуджували почуття любові , турботи й нахлинувших порожнечі та недостачі батьківського тепла. Її голос почав тремтіти, але вона продовжила  з великим напруженням,-  де ти є , що з твоїм голосом я ледве тебе впізнала. Я так тебе люблю , мій велетню. Повертайся скоріш, моя велика скеля, до своєї маленької крихітки.- чомусь саме зараз вона згадала те , як вони називали друг друга  в дитинстві , коли гралися в дома.

  -Доню я також тебе дуже сильно люблю,- його голос також тремтів, та  з такою силою , що він ледве, ледве був в змозі щось казати в слухавку, а тут ще й руки почали трястись від місячної дози отриманого адреналіну , який стрімко розносився потоком крові вдвічі прискореного серця биття ,- я вас обох дуже сильно люблю,- Михайло Григорович злегка постукав по кришці столу ї показуючи на годинник , давав зрозуміти , що часу вже нема  й треба йти збиратися в подорож , - сонечко моє рідне мені час йти , поцілуй матусю за мене  ї збирайтесь до дому , зустрінемось там, я вас...- зв'язок обірвався .

  - Алло! Алло ! Татку, татку ...

  В слухавці лунали короткі гудки , а вона все кричала в неї й звала свого рідненького велетня , яким його запам'ятала . Мати підійшла в притулок до неї обняла за плечі та пригорнула до себе й почала гладити її по волоссю на голові, намагаючись заспокоїти свою малечу , а в самої сльози як водоспад линули з набухлих та почервонілих очей. Та скрізь силу ледве ворушачи губа почала казати:

  -  Дитятко моє рідне все добре, він живий та їде додому . А решта? Все владнаємо , але нам потрібно збирати речі та їхати до дому й чекати на повернення твого батька там.

  Вони так й стояли би , в прихожій , обнімаючи друг друга , та проливали радісні сльози з солоним присмаком життєвої реальності , поки не прийшов Устим , але борщ почав вихлюпуватися з каструлі на плиту й все це почало горіти й смердіти на всю квартиру.

  Почувши сморід мамо схаменулася й побігла на кухню, треба було відчиняти віконце та провітрювати усе приміщення та рятувати наш обід й вечерю. Бо як кажуть війна війною , а їсти треба, щоб були сили. А сили потрібні для того, щоб жити далі та кохати . А кохання допоможе все пережити.

  Вони почали прибирати. Потім доварили борщ та наліпити вареники й поклали їх до морозилки. Праця зробила свою справу вони обидві заспокоїлися й почали обговорювати план переїзду до столиці . Проговорили ,  що для тітки Соні вони залишать листа с поясненням куди вони поділися, бо коли вона приїде з відрядження додому, й дуже здивується , що їх немає, й почне пошуки. Та щоб цього не було лист залишимо у прихожої на лавці , коли вона прийде то одразу побачить його та прочитає й все зрозуміє . А ось з Устимом  було складніше тут вже Улянці самій доведеться розповісти , що її потрібно його покинути , хоч вона й не може без нього жити, але без батька вона також не може. Й вона сподівалась що він зрозуміє її , а потім якось все владнаєм, коли все налагодиться. Але вона й уявити не могла , що все чого вона боялась , що він залишиться тутечки , а її потрібно поїхати й залишити його самого , залишиться тільки її        побоюванням. Та коли він прийшов якийсь не при тямі , звісно вона побоялась почати таку важливу розмову й все відтерміновувала її як можна далі. А тут, й він сам почав, щось її пояснювати про якийсь від'їзд, й коли він її розповів що требо їхати туди , куди і її треба , вона від нервового напруження , в котрому перебувала з самого таткового дзвоника , вже не контролюючи себе почала гучно сміятися й не могла заспокоїтися.

  Все що з ними відбулося сьогодні тільки підтверджувало що їхня зустріч, десь в чужому місті , серед безлічі таких як й вони підлітків, зовсім не випадкова , а скоріш навпаки , що це якийсь божій замисел. Бо як ще можна зрозуміти , те що вони щойно зустрілись й одразу разом переїжджатимуть до іншого міста в один й той самий час?

  Вони сиділи в обіймах друг друга й насолоджувались тим , що їм не доведеться розлучатися. Й тут пролунав стук у двері і в кімнату зайшла матуся :

  - Щось тут у вас було так гучно , а зараз все тихо . У вас все добре? Доню ти розповіла Устимові , що нам терміново треба переїжджати до дому?- вона дивилась на доньку, й на хлопця, й не могла зрозуміти, що відбувається . Вони були такі спокійні та закохані. Їй одразу згадалося,  що вони так само сиділи з чоловіком ,й обіймалися , й не могли відірватися друг від друга , коли вона повідомила йому , що  вагітна й чекає їхню , вже дорослу, як швидко минає час, донечку.

  - Так моя рідненька,- вона випурхнула з обіймів коханого й підлетіла до неї, й почала її цілувати, й обіймати матусю,- а знаєш я вже знайшла нам й попутника , й вантажника , й носія, й.... Й коханого . Ми вирішили одружитися , як тільки нам виповниться по вісімнадцять.