4. Рішення. (2 частка)

  Воронок проїхав за паркан й ворота, з металевим скрипом, гучно почали зачинятися. Машина поїхала швидше настільки наскільки можливо було їхати цими вибоїнами.

  Вони  їхали в трьох, попереду водії, а позаду він та його новий начальник, якщо його можна було так назвати. Стійкий запах, за трохи солодкуватий, одеколону пропитав увесь салон. Було одразу зрозуміло начальник був тією людиною яка дбає про свій стан дуже ретельно. Колись він також поводився, дбав про себе сам. Й жінка, яка його дуже любила, також здувала з нього пилинки, й він постійно мав гарний та охайній вигляд, що на нього постійно задивлялися його студентки, та колеги жіночого роду, й мабуть з чоловічого також. А коли він сидячи вдома розповідав своїй коханої свої спостереження, вона йому казала: «Ось бачиш, який ти в мене видатний, уся ваша кафедра заздрить тобі, бо ти такий в мене талановитий.», а я її відповідав : «Ні моя люба їх цікавіть не талант. Їх цікавить інше : кого мій статус в науковій сфері, а кого статус гарного чоловіка, але все це люба мою тільки завдяки тобі й тільки тобі, бо ніхто не знає мене як ти й ніхто не здогадується з чого ми з тобою почали свій шлях.». Спогади нахлинули бурхливим потоком, чого не було вже давненько, мабуть на це просто не було часу, бо увесь час йшов тільки на виживання й боротьбу дожити до наступного дня. І він не втримався, й озирнувся, подивитись на ту частку життя, яка залишилася за тим парканом та воротами, й по щоці побігла , сіяючи одноманіттям парканих ліхтарів наче шматочок діаманта, чоловіча скупа сльоза, й заховалась десь в його сивих вусах. Йому дуже шкода було, що змарновано стільки часу, який він міг подарувати науці, або коханій чи своїй єдиній донці.

-Несторе Ростиславовичу не переймайтеся так все погане вже позаду , а по переду на нас чекає шлях набагато кращій, звісно, якщо…

 «Ось воно те, «якщо» якого він дуже боявся , а якщо в нього не вийде все те, що він тоді напрацював в теорій, адже впровадити у життя тоді у нього невистачило часу й його забрали. Чи зможе він відновити всі ті навпіл забуті знання та вивести ту саму формулу завдяки котрій, звісно це були тільки розрахунки, можливо було подорожувати в часі та просторі. Але навіть ,якщо все вдасться , в формулі присутня одна змінна , яка ще не дуже гарно вивчена людством, але саме вона й є ключовою ланкою у цьому ланцюгу, смикнувши за який можливо буде потрапити куди завгодно та в коли завгодно.»

…...,якщо ви доведете свою справу, розпочату, ще до вашого арешту, до логічного завершення.

  Зараз він розумів, що тільки завдяки своїм дослідженням він опинився за гратами й тільки завдяки їм знову може бути відносно вільним. Він пригадав розмову у кабінеті:

«-…Ну-с шановний Нестор Ростиславович хотілось би від вас почути обставини при яких вас заарештували та які про вас було висунуто звинувачення?-задав своє питання Михайло Григорович. При цьому він повільно піднявся й почав ходити  у вздовж дивану.

Оце так питання? Подумав він. Він й сам неодноразово ставив його перед собою. Не минуло й дня щоб він не згадував як все розпочиналося, й обставини розповісти було легко , а ось звинувачення якісь були  не зрозумілими й докази , які начебто знайшли в моєму кабінеті також викликали сумніви.

  - Ну напевно ви й так все знаєте нащо розповідати те , що можна прочитати в моїй справі, але як що ви так бажаєте, но думаю моя версія буде іншою чим у справі -, і він почав розповідати. Все що він розповідав і дійсно було прописано у справі, тільки розповідь була більш емоційна та з додаванням багатьох побутових подробиць. Але коли дійшли до причин то тут було щось не так , щось не сходилось , й Михайло Григорович почав задавати додаткові питання.

  - Так ще раз. За що ви кажете вас заарештували?

  - Я ж вам кажу , що мені не висунули жодного обвинувачення окрім зради державі. А яка може бути зрада якщо я тільки вчений й займався виключно викладанням  та своїми дослідами.

  На слові досліди він повернувся до хазяїна кабінету та без апеляційне попросив його залишити наодинці його з арештантом, показуючи усім своїм видом хто є хто. Й коли двері зачинилися він продовжив.

  - А в якому руслі були ваші досліди?

  Дивно подумав я причому тут досліди, але на питання треба було  дати відповідь, бо він чекав.

  - Розумієте це тільки теорія, поки що й все ще треба доводити на практиці  й ще не один раз все перевірити.

  -  І все-таки про що?

  - Про час та простір , а скоріше про те

 як їх скорочувати чи навпаки розтягувати й при цьому здійснювати подорожі.

  -Подорожі куди?- його руки потяглися до окулярів , котрі він зняв з носу й почав терти хустинкою. Мабуть він так робив постійно , коли був зосереджений на важливому. Подумав вчений , бо й сам так робив іноді. Потім повернув їх на місце й достав маленький блокнот з ручкою й почали робити якісь записи у ньому.

  - Звісно ж куди, в просторі та часі.

  -А ви впевнені що це можливо - сказав він та глянув на нього своїм ріжучим поглядом скрізь окуляри.

  - Я впевнений що над цим питанням потрібно працювати й працювати , а результат буде в будь-якому разі, бо відсутність результату - також результат.

  - Гаразд давайте поки що залишимо це питання та спробуємо знайти відповідь на інше. Хто знав про ваші досліди , чи може допомагав вам, чи якимсь чином проявляв зацікавленість до них, чи може ви просто обмовились с кимсь своїми думками  з цього приводу?