4. Рішення. (1 частка)

Тоді ми прийняли рішення на сімейної нараді і я йому підкорився. Але чим далі, тим ставало ще гірше карбованець змінили на купон, який стрімко падав у прірву та ще трохи й ми всі станемо міліонерами. А на ринку вчених та інженерів  було більш ніж будь де. Отже всі вільні, ще три роки назад, місця було зайняті, а також всі порожнини, проходи, сходи також били заповнені усіляким людом, котрі намагались щось продати. Стихійність ринку була настільки великою, що люди стояли навіть на кожної зупинці громадсько транспорту біля самого ринку та по дорозі до нього продаючи шкарпетки, фрукти, жуйки, сигарети, напої та багато іншого. Йшовши ринком можливо було одразу здогадатися де робив продавець бо він отримував те, що заробив тим, що зробив. Ось така молода демократія.

   Була неділя і я як раз вивіз останнього продавця  зі складу з товаром й повільно повертався. Трохи затримався у бабці Нюри, яка торгувала смаженим насінням, а поруч з неї стояла якась новенька тітка, котра напевно працювала на кондитерській фабриці й принесла свої цукерки, які отримала мабуть замість пів року своїй неотриманої зарплатні. Тих хто раніше не торгував було видно одразу й в них намагалися розібрати товар одразу всі перекупи, а вони й раді старатись, та ще й скидку зроблять лише би по скоріше позбутися цього сорому, бо не кожен може торгуватися, але безвихідь примушує.

   Йшов собі нікого не чіпаючи, як на мене хтось накинувся й почав тягти до себе. Я обернувся й неймовірно зрадів. Так це були мої загублені друзі котрих я не бачив довгих п'ять років. Після того листа ми тільки іноді листувалися. Його я перечитував безліч разів та запам'ятав. Перша частина була написана потужними, розмашистими з  не рівними літерами словами, напевно писав Ус:

 "Привіт друже, коли ти будеш читати цього листа нас вже не буде поруч із тобою, за що просимо тебе пробачення. Ти став дуже гарним друзякою, але ти же знаєш, що мій татусь військовий і якщо є наказ йому слідувати в інше місто, то він мусить його виконувати, а мамо його кохає й куди він туди, й вона. Отож так і відбулося, а я навпаки хотів залишитися з вами, з тобою та Улянкою, бо втратити вас обох, ну тебе десь на відсотків сорок п'ять, а Улянку на залишок, я не міг собі навіть уявити, але доля є доля. Та я собі й уявити не міг, що її також треба буде їхати до столиці, як і мені нарешті бо батька визвали самісінька туди. Уявляєш яке було моє здивування коли я прийшов до неї й кажу, що мені треба їхати за батьком до столиці, та що можливо доведеться її залишити тут саму, а вона почала так іржати з мене, що я ледве крізь підлогу не провалився. Нареготавшись з мене і каже "любий я поїду з тобою, куди ти туди і я". Я був в шоці вдруге, за п'ять хвилин. Ох й ці дівчата, постійно зводять нас з розуму. Отже ми завтра з ранку від’їжджаємо, але ти знай, що ти мій перший та єдиний друже й іншого мені не потрібно! Та ще, я більш ніш чим впевнений, що ми ще з тобою обов'язково зустрінемося й не просто зустрінемося, а ще всі дізнаються, що є такі друзі як ми. Тим паче за тобою борг, ти ж обіцяв познайомити мене зі своєю майбутньою дружиною...."

  Як завжди в нього багато слів та почуттів, а суті зовсім капелюшка, але я дуже радий був, що хоч щось дізнався про них. А далі вже пішли рівні, начебто під лінійку, рядки  гарного дівчачого почерку, з дбайливо виведеною кожною літерою:

"...

  Хіба можна цьому селюкові доручити написати гарного листа до ліпшого друга? Як завжди все зіпсує.

  Привіт наш Дем'янко!

  Ось так сталось, що нам треба їхати до столиці бо на нас там чекають батьки. Але нам дуже шкода, що ми не в змозі побачитись з тобою та пояснити все більш детально, чому нам треба зробити саме так. Ти повинен зрозуміти, що ми тебе дуже цінуємо, та шкодуємо, що деякий час будемо в розлуці, та в листі неможливо  описати  все те що треба, чи те чим  хотілось би поділитись. Але я згодна з моїм коханим ми обов'язково зустрінемося. Бо це чудо без тебе довго не протягне, як і я доречи, бо за цей стислий термін ти став для нас наче сім'єю. Цілую. Бувай."

"P.S. На канікулах, друж , приїзди до нас ми будемо дуже раді".

  Дочитавши до кінця я зрозумів, що доля звела нас всіх не навмання, вона виконує чийсь хитрий план, то нас зводить, то розводить, то в загалі кидає в якусь прірву. Ось і зараз моя подруга пищить " батьки", але ж  їх матері тут були її батько десь в за гратами, лишався тільки батько Уса, а тут у множині батьки. Да звісно у листі про все написати не можна бо в такій країні ми живимо. В інших листах вони також мені писали про різні дрібниці , але про батьків більше ані строчки. Також усі листи були без зворотного адресу, що було дуже дивно. Ну зрозуміло, що перший лист вони написали тут та адресу не знали куди їдуть, скоріш за все їх там зустрінуть, але чому на інших нічого не було? Зрозуміти це було важко, але в мене була одна думка з цього приводу, що скоріш за все це було пов'язано з роботою батька Устима.

  Ось так я й до тепер не знав де знаходяться мої друзі, а тут ось вони з'явилися не забруднилися. І сказати що, я був радий це значить нічого не сказати, я просто палав від нахлинувших почуттів.