2.Наказ.

Поки Дем'ян ніжився на березі чорного моря, Устим з Уляною майже вже одружилися. Та заважало тільки те,  що їм ще не було по 18 років, але це непорозуміння повинно було скоро закінчитися, на що й чекали  молодята. Ус майже переселився жити до коханої. Добре, що її мати поставилася до цього з порозумінням, і після чергового запізнього візиту  вона сказала, щоб він залишався, бо вже було пізно, а вулиця повна на відчайдухів. І вдома він з'являвся все рідше, а останній тиждень взагалі провів у Уляни, може й далі так було, але пролунав дзвоник і його запитали до телефону. Це був батько, який негайно наказав прийти додому. На питання, що трапилось, той відповів:

-Наказ отримав, боєць? Виконувати.

Прийшовши додому, він натрапив на зібрані вузли та валізи й одразу збагнув - переїжджаємо в інше місто, як це було недоречно, але ж в нього тільки тут за довгі роки кочового образу життя з'явились дівчина та друг, з якими він не мав бажання розлучатися.

-І куди цього разу?- сумно поцікавився він у матусі. 

Вона підійшла до нього в притулок, обійняла та розтормошила волосся на голові, потім поцілувала в лоба, при цьому їй прийшлось стати на ціпочки, потім трішки віддалившись, почала пояснювати:

- Розумієш ,синку, ти вже дорослий та знаєш ,що батько в нас військовий. І не простий військовий, а з певних компетентних органів. І зараз його терміново викликали до столиці, а нам наказ зібратися і бути готовими до переїзду до нього.

-І скільки в нас часу?- з засмученим видом поцікавився він у матусі.

-З ранку за нами прийде машина,- сказала вона і побачила ,як його обличчя посіріло,- я розумію синку ,що в тебе з'явилися добрі друзі, але ти ж знаєш, яка в татка робота , і з цим нічого не вдієш, тим паче ,що батько домовився про твоє навчання на екологічного інспектора, як ти ї хотів.

Ось так кожного разу після нокдауну мати підлестила солоденьким. А так все добре було, і як він зможе розповісти про це Уланці .

Він допоміг матусі спакувати усі речі та відпросився попрощатися з друзями.

Дорогою він йшов та не міг знайти слів, як про все це розповісти коханій. Йшовши до неї, він перебирав безліч варіантів її відповіді чи реакції, але те ,що він почув ,аж ніяк йому не спало би на думку.

Зайшовши до кімнати, він поцілував Уляну, але щось в цьому поцілунку було не те, щось було не так з ним самим, з  Устимом, і вона це відчула. Але  нічого йому про це не виказала. Напруження зростало, але він розумів, що  чим більше тягне, тим буде гірше. І, зібравшись духом, присів навпроти неї, взяв її за руки і, не дивлячись її в очі, почав з далека:

- Уляно, моя кохана,- вона одразу зрозуміла, що зараз дізнається щось дуже важливе, не дарма він так хвилюється, а в самій також усе в середині тремтить від того ,що вона повинна йому розповісти,- ти ж знаєш, що мій батько військовий, і що ми нещодавно сюди переїхали, і я тут знайшов тебе, своє кохання, та Дем'яна, свого найкращого друзяку, не дивлячись на те,  що пройшло так мало часу, я впевнений, що так буде й далі. Але зараз батька знову перевели до іншого міста і нам треба буде розлучитися на де якийсь час,- він боязко підняв очі, а в них була  бездонна безнадія й розпач, і вона зрозуміла на скільки йому тяжко все це говорити. Бо ,навіть через руки, вона відчувала, як стрімко калатає його серце, і ось - ось виплигне з грудей,- бо ми з ранку переїздим до столиці, - закінчив він.

Безодня в його очах стала ще більша й замарилась прозорою плівкою від нахлинувших почуттів.

-Ось воно що, а я бачу, ти якийсь сумний. Прийшов, на мене майже не дивишся, а я тобі скажу,  що мене це влаштовує і це дуже    добре,- вигукнула вона та почала гучно сміятися.

.....

 -ЗК номер 3417 за вашим наказом прибув.

  Оглядний, на перший погляд років 55, чоловік був з бородою та вусами сріблястого кольору. На зламаному носі в декількох місцях сиділи окуляри. Волосся на голові було довгим та подекуди сивим, що постійно спадало на обличчя, завдяки чому, чоловік постійно смикав головою, щоб їх прибрати, але воно було вологе й прилипилось до щоки. Тоді йому довелося прибирати їх тремтячою рукою. За звичай візит до начальника в'язниці нічого гарного не обіцяв. А цього разу було задіяне спеціальне авто, щоб забрати його з ділянки, де вони відпрацьовували свої норми, та його хутко закинули до воронка й дуже швидко рушили до табору. Ніхто не встиг навіть отямитись. І ось він стоїть навпроти "хазяїна" і весь тремтить. Він дивився на лисого  крупного начальника в'язниці й гадав ,навіщо його так швидко  було доставлено сюди.

-Добре, тут така справа, Несторе Ростиславович, по вашій справі було встановлено деякі нові факти, які змусили наше керівництво переглянути його та зробити відповідно нові висновки. Та більш детально вам розповість Михайло Григорович , він саме за цим сюди ї приїхав,- і він вказав рукою на кут кабінету ,де стояв диван.

Простеживши напрямок вказівника ,Нестор побачив , що на дивані сидить худорлявий  чоловік, якому було десь біля сорока, з витягнутим обличчям, вузькім носом, під яким розташувалися невеликі вуса, та куцими маленькими очами, які постійно шмигали. Він був одягнути в чорний костюм, який йому був трохи більше, ніж треба. Поруч на дивані лежав плащ чорного кольору та чорна з широкими полями шляпа.

Він сидів так розкуто, начебто був володарем цього приміщення. В руці він тримав окуляри без дужок, так звані пенсне, які за допомогою пружини розташовувались на переносці, й протирав їх шматочком якоїсь хустинки. Почувши, що річ зайшла про нього, він припинив їх терти, повернув їх на штатне місце ї впився скрізь них своїм гострим колючим поглядом в Нестора Ростиславовича.