Частина 2. 1.Зміна кольорів.

1.Зміна кольорів.

Минуло майже чотири роки.

Я з головою пірнув у процес навчання ще з першого курсу та як скажений намагався брати участь у всьому, що стосувалось усіляких проектів стосовно часу та простору, та інших не меш цікавих ідей.

І ось на при кінці навчального року нас розподілили в різноманітні школи для проходження практики. І так сталось ,що мене направили до моєї рідної школи, де я буду допомагати вчителю з фізики в якості лаборанта.

Як багато змінилось за ці роки, я наче потрапив в інший світ, та країна в якої я народився наче тріщала по швах. Тепер Україна була суверенною і в повітрі було відчутне неминучі зміни з пере устрою усього нашого суспільства та і самої країни на новий лад. Я пригадав свій сон, в якому мені вручали диплом під тоді ще мало кому відомий жовто-блакитний прапор, і це мало статися наступного літа. Мені дуже було цікаво походження цього невідомого прапору і я дізнався, коли був у Львові, що початок він мав з 1848 року , його затвердили на Засіданні Головної Руської Ради у Львові, як синьо-жовтий національний прапор Королівства Галичини та Володимирії. Отже я підозрював що наступного року це вже буде зовсім інша країна з непередбачуваним майбутнім, але вільною у своєму виборі та з прагненням до найкращого, бо ми все маємо для цього. В нас дуже багата країна й дуже працьовиті люди, але дуже нещасна з підбором керівників і якщо це зміниться , то ми будемо не тільки географічним осередком Європи , а ще й економічним, як того бажали наші пращури.

Перше що кидалося в очі, це відсутність червоних краваток на шиях очманілої дітвори, яка носилась вздовж та поперек незважаючи ні на що, та ні на кого, та місце де майоріли стяги піонерів й комсомолу також були порожні. На місці залишались, як і завжди, вічно не задоволені прибиральниці та консьєрж. Та вчителі також ще залишались старі , але щось в них було все-таки змінилось, я спочатку і не зрозумів , що саме, а потім до мене дійшло що вони мають більш яскравий вигляд, і це було завдяки трохи більш сучасному одягу , а не сірі костюми, помада на губах також додавала шарму, та звичайно пофарбоване волосся. Все це раніше було заборонено, бо так наказала партія.

У кабінеті фізики я знайшов зовсім іншого викладача, чим очікував.

- Доброго ранку,- привітався я,-я ваш новий помічник, зовуть мене Дем'ян.

-Ганно Степанівно, і зовсім не добрий ,ви чому запізнюєтесь?

-Ви щось плутаєте, дзвоника ще не було.

-До чого тут дзвоник, ви повинні приходити за пів години до нього, щоб підготувати все потрібне обладнання завчасно, ще до дзвоника, запам'ятайте це та хутко беріться за справу, сьогодні ми будемо вивчати вплив електричного магнітного поля на магніт.

Яке спів падіння перший день як повернувся до рідних просторів , як знову з'явилась та сама тема, котра  була того ж дня коли ми познайомилися з друзями. Наче вона на мене переслідує.

Прилад з моєю поміткою  я знайшов одразу, та поставив його на стіл вчителя , а решту розставив по  партах учнів , так само як було на нашому уроці. Мені хотілось побачити що трапиться коли ,коли хтось інший натисне перемикач.

Пролунав дзвінок і учні почали заходити до класу. Їх всіх також поділили по троє й почалось дослідження  . Вчитель розповідала про кожний свій крок, а учні уважно стежили за нею та все повторювали, кожну дію , але нічого надзвичайного не траплялось.

Пролунав дзвоник з уроку і всі учні зразу почали гомоніти та збиратися далі на наступний урок.

Я почав прибирати прибори на місце, та не міг ніяк збагнути, чому, коли Ганна Степанівна перемикала перемикач , нічого не відбувалось. І я вирішив спробувати самотужки у підсобці, коли всі підуть, мабуть вона щось робила не так, як ми.

Всі покинули клас і я почав свій експеримент. Важко сказати скільки часу я намагався дістатися потрібного мені успіху , але де ж там , все було марно. Я почув ,як повернулась вчителька :

- Ну що, Дем'ян, починай готувати клас до наступного уроку.-  вигукнула вона заходячи до підсобного приміщення.

.....

Рік минув дуже швидко. Не встиг я отямитись, як я вже отримав свого червоного диплома і збирався з думками - а що ж далі робити-то ? Країна мов оскаженіла й неслась кудись у прірву. Заводи зупинялись та їх розбирали на металобрухт. Професорів та доцентів звільняли, бо не було чим сплачувати заробітну платню. Або самі звільнились, бо          замість грошей давали туалетний папір чи мило. Як бажаєш, так і виживай.

Натомість ринки були забиті як продавцями так, і покупцями, і ніхто не міг зрозуміти, звідки в людей беруться гроші. І вся ця "броунівська маса" блукала по ринку від ранку до полудня, та ще за собою кожен тягнув кравчучку -візок на двох колесах з високою ручкою, щоб не треба було нахилятись. І всі ці предмети малої механізації так і норовили  проїхатися по твоїм ногам. А це, я вам скажу, не дуже гарне задоволення, коли тобі  на пальця заїжджає колесо  вагою більш ніж сто кіло.

Я йшов по ринку та вкотре дивувався, в країні ,де все встає з ніг на голову ,роблять тільки ринки, приймаючі металобрухт комірчини та горілчані заводи. Ледве не забувся, ще ж кабаки були забиті під зав'язку. Йшов і міркував, як раптом:

- Так ось де його носять чорти, а ми тут вже втретє весь ринок оббігаємо, щоб його знайти, а він їде собі і нікого не помічає.