Сон може бути бажанням , яке колись може здійснитись . Частина 1.

Сон може бути бажанням , яке колись може здійснитись .

Частина 1.

1.Десь та колись.

Поляна - дівчина,  з авто, що з'явилось із-за повороту й майже одразу притягнуло мою увагу. Це був мустанг яскраво-червоного кольору, граційно їдучий асфальтом, ніби дика кобила несеться крізь безкрайні поля, розсікаючи своїм потужнім тулубом  ніжні паростки різноманіття трав, вкритих ранковою росою, в якій відображаються ранкове сонце й всі ці мільйони помаранчева-жовтих іскорок  зриваються до низу, виказуючи свою  повагу перед величчю непокірного норову і вкриваючи золотом для неї шлях. Та проїжджаючи мимо нашої хати різко прийняло праворуч й майже врізалося у паркан навпроти, спинившись від нього за декілька сантиметрів. Дівчина, яка з нього вийшла, та ще як вийшла, що в мене навіть дух вибило з тіла, й стояв би там і досі, як щоб Ус(Устим) не вдарив  мене по плечу й з усмішкою не сказав:

- Ходімо, друже, подивимося, може треба допомогти.

   Швидко перібігши на інше узбіччя, ми підійшли в притулок до авто і мій друже почав розмову:

-Доброго ранку вам панночка. Чи можемо допомогти вам чимсь?

   Її очі пірнули до гори, й з присмаком неймовірної зацікавленості вона швидко подивилась на Устима, та одразу перенесла свій подив на мене й застигла. Її перламутрове-зелені, два океанна пронизали мене наскрізь й я почав тонути, захлинаючись, від почуттів ласки, турботи й довго очікуваного кохання, що наринули миттєво.  

  Тягло, до бездни з головою, і я пірнув. Нахлинуло  бажання бути тільки поруч. Мабуть я очманів. Вуста її розкрились:

     -Привіт Дем'ян. - сказала мені й перевивши погляд на Уса, продовжила:

     -І вам доброго ранку.

     Устим подивився на мене, на обличчі у нього було написано повне нерозуміння й недвозначний знак питання так й сяяв в карих очах.

       А в мене типу написано,: «А що я? Я й сам в шоці.»

       Проте по неї було видно, що вона насолоджується нашою розгубленістю вдосталь.

       І тут із-за повороту почувся вереск гальмування та рокіт двигуна. Нас врятував під'їзд другого авто, яке з ризьким скрипом  пришвартувалось поруч, настільки близько, що  ледве не зачепило нас. Це був двох дверний седан ніжно синього кольору. Двері відчинились й нас обдало гучним гуркітливим потоком музики, як я потім дізнався це був радянський рок 90-х років.

- Ну що, моя рідненька, це і є той самий, і та сама...- з усмішкою вигукнув молодий парубок виходячи зі свого авто:

- Усе так як ти розповідала? - додав він підходячи до нас у притулок.

   Його волосся було довге ї жовто білого кольору спадаючи на добре треноване тіло, яке було не сховати навидь під просторою сорочкою.

  Так це була та сама зустріч, з тієї самою дівчиною, на яку я так  довго чекав. У давнину, про такі стосунки казали, що вони зачаровані. На теперішній час, кажуть,  що між ними є хімія. А ми розуміємо, що це доля.

   Трохи прийшовши до тями й опанувавши себе я згадав колишній свій сон, так все було самісіньке так само, як у вісні, і саме цього моменту я так довго чекав, так що й не розгледів коли він настав.

   Трохи роззнайомившись та перекинувшись по декілька слів ми перепакували машини ближче до будинку. І як раз вчасно, бо на порозі з'явилась Уляна і наказала усім мити руки та йти обідати. Здавалося що вона анітрохи не здивована, що нас стало вдвічі більше.

   Оскільки пригода  показала та й довела мої підозри, та ви правдила надії на очікування тієї самої , то й сенсу залишатися на місці, вже не було ніякого. А так як Уляна зібрала наші речі вже давно й ми майже сиділи на валізах і чекали тільки на мене, коли я буду готовий , а я все твердив  їм ще не час. Ще не час! 

  Ми вирушили одразу після обіду .

  Отже нас вже було шість. Нас троє, Поляна , та її брат з дружиною.

...

  З ранку о пів на п'яту до нашого маєтку під'їхали три воронка, так їх називали люди . З кожного вийшло по три чоловіка у шкіряному одязі, та чорних картузах насунутих на брови . Й почали грюкати  , ї дзвонити в зачинені двері. Та нас вже й слід простив.

...

2.Знайомство.

З самого дитинства я був особливою дитиною. Батьки почали це помічати років з чотирьох. То я починав кудись бігти й тягнути їх, то навпаки йшов і застрягав як вкопаний, але чому саме це відбувається зрозуміли набагато пізніше, тоді і я сам вже зрозумів щось, чого не мають інші мої друзі та підлітки.

   Я прокинувся від якоїсь метушні за дверима. Вони відчинились ї зайшов батько з насупленим видом ї строгими очима, такий вираз в нього буває тоді, коли я зробив щось дуже погане, і почав:

-Ну синку, що будимо робити з тобою? - і почав свердлити мене своїми сіро-голубими дзеркалами питаючись зазирнути до самого мого коріння існування у пошуках відповіді.

-Розповідай як так сталось, - його обличчя, розтяглося до посмішки кота з Аліси в задзеркаллі, - що ми з ненькою, - так він називав мою маму, - вже цілу годину, тут шкребемося, а ти спиш і в вуса не дунеш.