Глава 3

Її слова змушують мене зупинитися.

          - Що ти задумала? – запитую я, зустрівшись із зацікавленим поглядом.

          Можливо, якщо ми поговоримо тут і зараз, то у майбутньому вдасться уникнути проблем. Мені не хочеться вмирати від вбивства лише тому, що я зробила щось неправильно. З мене досить непорозумінь.

         - Ти глибоко помиляєшся, якщо вважаєш, що Ітан цькує лише тебе.

Вона схиляє голову із непритаманним їй сумом, який з’являється в очах лише на мить, перш ніж продовжити:

          - Мабуть ти не звертала увагу, однак нас також шантажують та вимагають гроші. Гадаю ти вже знаєш, що відрахування з нашої школи – мертва крапка для кар’єри. Пам’ятаєш Наталі?

          Аня має рацію. Батьки Ітана вельми впливові особистості. Їхні  зв’язки не обмежуються лише Олексієм Анатолійовичем: вони також товаришують з директорами інших шкіл. Якщо когось відрахують, процес адаптації буде дещо ускладненим у будь-якій (майже) школі.

          Колись у мене була однокласниця Наталі. Вона не була відмінницею, проте я помилятимусь стверджуючи, що її оцінки були найгіршими. Наталі була звичайним підлітком, яка не робила нічого видатного: вона не брала участі в олімпіадах; у спорті була посередньою тощо. Ми не були найліпшими подругами, але я часто зверталась до Наталі за конспектами та домашніми завданнями. Вона завжди була готова допомогти будь-кому, навіть якщо це стосувалося таких банальних речей, як позичити ручку.

          Не зважаючи на це, Наталі була першою жертвою у нашому класі. У той час, цькування Ітана не досягали апогею жорстокості, але його справжнє «я» вже тоді давалося взнаки. Наталі мовчки терпіла знущання та звинувачення, які нескінченною рікою лилися на неї щодня. Вона знала, що немає сенсу чинити супротив, адже гірше було б лише їй.

          Одного дня, прийшовши у школу після хвороби, я помітила дивну річ: під час переклички, ніхто з вчителів не перевіряв присутність Наталі.

          - Її відрахували через наркотики, - каже Аня. – Довелося переїжджати у Львів у пошуках кращого життя.

          Однак мене досі непокоїть те, що це знайшли не у проблематичного Ітана. Наркотики знаходилися саме у портфелі Наталі. Невже вона тоді вона бавилася з психоактивними речовинами?

          - Мишеня було необачним, - насміхається Аня. – Поки тебе не було, вона декілька разів скаржилася на Ітана, але все коту під хвіст. Воно й не дивно, що їй перепало.

          Блондинка гигикає, явно задоволена ситуацією.

          - Хай там як, ти зрозуміла про що я, - зневажливо махає рукою Аня. – Тут недостатньо сумлінно вчитися – треба завжди слухатися вчителів та не надокучати Ітанові. Цькування ж не існує – існують лише люди, які заважають. Однак низькі оцінки нічим не кращі. Гарантую, що ти знаєш як воно.

          Я мовчки стискаю кулаки, проціджуючи Аню злісним поглядом. Безсумнівно, булінг – жахливий досвід, якому треба протистояти та зупиняти.

          Однак, я не в змозі змінити один важливий фактор: люди, яким легше шкодити іншим, ніж вирішити свої проблеми. Щодо Ітан…мені ніколи не зрозуміти таких покидьків, як він.

          - Отже єдине, що нам залишається – позбутися проблеми. У цьому випадку, йдеться про сама знаєш кого.

          - Не пригадую, щоб він чіплявся до тебе, - я запитально вигинаю брову.

          Аня найпопулярніша дівчина у нашому класі, яка завжди вештається навколо Ітана. Вона наче чортеня, що шепоче йому у вушко нові ідеї стосовно тортур. Ідеальна пара, яку я подумки кличу «парочка диявола». Вона не хоче забруднювати свої руки у крові провини, тому вся брудна робота дістається Ітанові. Попри це, сіроока не соромиться у висловлюваннях, випльовуючи їдкі коментарі.

          Особисто я не пригадую жодного випадку, коли б Ітан цькував Аню, тому її зізнання здається дещо фальшивим.

          - Щиро кажучи, він як більмо у оці, - знуджена, вона розглядає свій манікюр. – Тому я також беру участь у цьому заході.

          Аня впевнено крокує вперед. 

          - Тож, допоможеш нам? Без тебе буде важко впоратись, - дівчина робить паузу, ніби уважно підбирає наступні слова. – Тим паче я подумала, що тобі було б, як би то мовити? Легше на душі.

          Зараз вона напрочуд добра зі мною. Утім, навіть почувши пояснення, я не можу їй безсумнівно довіряти, оскільки Аня не з тих людей, які роблять добро заради інших. Її слова про Ітана лише підтвердили мої здогадки –   вона має певну мету, яку хоче досягти. Ані вигідно товаришувати з багатієм, але  невже вона так само хоче використати й мене?

          З іншого боку, Аня має рацію. Я дійсно відчуватиму себе спокійніше, бо ніхто не загрожуватиме мені: я зможу насолоджуватись звичайним життям, переймаючись лише про навчання. Відрахування Ітана буде лише на користь.

          - Ти можеш відповісти пізніше, - каже вона, ніби побачила сумнів у моїх очах. – У тебе є час до вівторка.

          Блондинка обережна з деталями, не розповідаючи майже нічого. Вся ця концепція плану та спільноти здається мені дуже розмитою. Не відомо нічого окрім її участі. Але як щодо всього іншого? Що вона Аня має на увазі, кажучи «ми»?  Невже вона залучила ще декілька людей?