Витвір готовий

— Я візьму тобі на місяць відпустку в магазині, завтра продовжим.
— Стій, не треба, чесно говорячи, в мене не так багато грошей, щоб дозволити собі місяць не робити.
— Хтось сказав, що ти не будеш нічого робити? Якщо до кінця місяця зможеш хвилину уникати моїх ударів, я заплачу твою місячну зарплату.
— Що?. Це ж я вам плачу.
— Не треба зайвих питань. Ти згідна?
— Звичайно, я ж не геть дура, щоб відмовлятися від такої можливості!
І ще одне: опиши хлопців, які напали на тебе, якщо не тяжко...
Я розповіла в деталях все, що запам'яталася. Так і закінчився цей день. Зранку я пішла додому, щоб взяти деякі свої речі, по дорозі зайшла в магазин, купити чогось до чаю. Виходячи з нього моє серце на мить спинилось. В мене все ще був шок, хоч я вже забувала, тіло все пам'ятало. Знаєте це відчуття, коли намагаєшся не думати про щось, а виходить навпаки. Це просто жахливо. Поки повністю не погрузилася в думки , я чимдуж помчала до Джейкоба. Нарешті я тут, потрошки я віддихалась і зайшла всередину. І все було чудово, я настільки привикла до життя з ним, час проведений разом дає про себе знати. Тепер я називаю його Джей, це значно зручніше. Для мене він став найважливішим чоловіком в житті. Звичайно, не в романтичному плані. Нам просто було комфортно разом, а головне, ми могли відкритись, довіритись одне одному. Це просто неймовірно, ніколи би я не подумала, що таке буде, ми знайомі 3 місяці, з яких майже 4 тиждні я живу з ним. І зараз я впевнено можу сказати, що я щаслива. Нарешті.
Сьогодні останній день місяця, кожного дня я пахала, як не в собі. Сьогодні все вирішиться. Ми з Джеєм пішли в підвал, розімнулися і почався. Бій між нами, ну як бій, я просто ухилялась від всіх ударів, з кожним замахом я ставала все впевненішою і впевненішою. Прекрасне відчуття, відчуття, що ти все зможеш, варто лише захотіти. Я виграла, впродовж 5 хвилин я ухилялась від всіх його ударів. Не змогла стримати радості і обійняла чоловіка. Він щиро був щасливий за мене , як би сказати... гордився, як митець, який нарешті закінчив картину.
І ось ми сидимо за столом на кухні, останній раз п'ємо чай, ніхто так і не міг нічого сказати. Я відчувала біль, знала, що все колись закінчиться , але не була готовою так швидко розпрощатися зі своїм щастям.