Остання спроба

ні.. щось ... мені недобре.
*кха* Різка біль в грудях і на своїх руках я бачу кров. В очах пливе і все стає чорним...
Ммм, невже я померла? Так мягко, може я в раю.
— Мія, просинайся, тобі треба йти до школи.
М-мія? Невже я знову в цьому домі? Це точно голос ненавистної мені жінки. Трясучись від страху я відкрила очі і тремтячим голосом промовила
— Що сталося, як я тут опинилася? Я пам'ятаю, як гуляла і..... стало так боляче, а потім... все як в тумані.
– Ох, так ти не знаєш? Ми знайшли тебе в парку, ти лежала без свідомості. Ближчим часом тобі краще не гуляти одній, а то хто знає, що станеться...
— Понятно...
Я така безсильна, не змогла навіть втекти, мало того, що з цим тілом, чому я кашляла кров'ю? О дідько! В цьому точно якось замішана ця жінка. Не може бути, щоб посеред вулиці ніхто не поміг непритомній дівчині. Очевидно, що за мною хтось слідкував, вона знає що я намагалась втекти, але робить вигляд ніби нічого не сталося. Зрозуміло, хоче підтримувати вигляд ідеальної сім'ї. Огидно! Огидно! Огидно!
Набридла вся ця фальш, що в цьому житті, що в минулому. Так страшно, ця жінка 10 хвилин просто сидить і дивиться на мене, доки я в думках. Я така огидно, треба щось міняти, на цей раз точно я справлюсь. 
8 разів я різними способами намагалась втекти з цього дому, все марно. Говорять надія вмирає останньою, що робити, якщо вона вже давно мертва? Я так і не змогла нічого змінити. Завтра я планую останню спробу, якщо зайде сонце, а я буду тут, я вб'ю себе. Настав ранок, а я вже зібрана стою під вікном будинку, мені ледь вдалось  вийти непоміченою. На цей раз я не повторю минулих своїх помилок. Почну все з чистого листа.  Я вирішила не економити і зразу викликала таксі куди подалі. В одному бідному, кримінальному районі я оселюсь. Доки не відчують себе в безпеці. Для цого це місце найкраще, бо нікому нема ніякого діла до мене, а якщо я раптово зникну, навіть не помітять. Це і зіграє мені на руку. Грошей вистачить на перший час, а далі прийдеться щось придумати. Тут майже всі будинки закинуті, тому не важко було купити маленьку хатину майже за безцінь. Тепер я на крок попереду, займе багато часу найти мене. А коли мене найдуть, мене вже тут не буде. Я так горджусь собою, для мене це було важливим рішенням і тепер вже пізно шкодувати, да і нема про що. Треба пробратися в домі. Коли я зайшла всередину я була здивована, дім пригодний для життя. Звісно неприбраний, видно дещо покрали, а так в цілому непогано. Жити можна. Я пішла в погріб по інвентар по прибиранню. Взяла в руку вологу тряпку і пошурувала. Година, два і будинок приведено до ладу, покищо не ідеально, але зійде. Тим більше це тимчасове пристанище.