Початок плану

— Мамо, я хочу їсти, де тут кухня?
— Пішли за мною, там вже накритий стіл.
Після цих слів мій мозок автоматично відключився. Всі мої думки були про їжу. Тоді я ще не знала, що мене чекає.
Ми зайшли в кімнату і сіли на місця. А на столі... була одна трава. Моє м'ясо....
– Вгощайся, тут все так, як ти любиш, твоя улюблена спаржа на грилі.
—Ага... улюблена значить. 
Нащастя овочі і справді були смачними, хоч і не смачнішими за м'ясо. Мія...що ти за людина така.
Я поклала прибори і встала за стола.
— Куди ти?
— Я піду... прогуляюсь, може щось згадаю.
— Може, не треба? Вдома і спокійніше, і комфортніше.  Пам'ять швидше повернеться.
— Та я якось розмякла за цей час, поки лежала, пройдусь, свіжим повітрям подихаю.
— Добре, але тільки недалеко і щоб до вечора вже була дома.
Хуух, аж на душі стало легше. Я не збираюсь тут знаходитися ні хвилини, поки вона не бачить заберу хоч найдорожчі, необхідні речі і втечу звідси. Ще мить і я з всією біжутерією, грошима та сумочкою з телефоном вибігли з будинку. Звісно це було нерозумно, але я ніби задихалася знаходячись з тією жінкою. А будучи там я не могла уникати її вічно. Але цей імпульсивний вчинок прийняв дивні наслідки. Як же ш хреново, але я нарешті відчуваю себе вільною. Мабуть сьогодні переночую десь на лавочці, головне аби подалі звідси. А якщо мене найдуть? Ні, це не варіант, треба зняти на ніч якусь найдешевшу кімнату. Я геть не знаю місцевості, нащастя я прихопила телефон. Гугл карти на допомогу.
Вже пів години, як я брожу по місту і йду до найдешевшого хостелу. Хух, я нарешті на місці.
— Доброго дня, можна зняти кімнату на одну ніч?
— Добрий день, так звичайно. Односпальна вас влаштує?
— Так, оплата готівкою.
— Номер 23, можете вже пройти.
Кімната обійшлася трохи дешевше ніж я думала, може сходити в кафешку. Точно, ніщо не піднімає настрій так, як щось смачне. Тортики чекайте мене!