Еріка

Я Еріка, Еріка Лоумен єдине, що я пам'ятаю про себе.З кожною хвилиною моє серцебиття все рідше, а дихання стало збиватися все частіше, здається, ось ще мить і я нарешті помру, але ні. Все зовсім не так, в мене все гаразд зі здоровям, я просто хочу померти. Я не пам'ятаю свого лиця. Свого.... Я вже забула значення цього слова. Пам'ятаю лише, що я Еріка, Еріка, Еріка, Еріка, Еріка, Еріка Еріка, Еріка, Еріка, Еріка, Еріка, Еріка Еріка, Еріка, Еріка, Еріка, Еріка, Еріка. 

—ЕРІКА! Просинайся, скільки можна спати!
— Мм,ще хвилинку? Сказала я і відразу відчула на собі склянку холодної води.
Холодно, так холодно, коли останній раз мені було хоч трішки тепло? Мабуть, коли моя мама ще була живою. А зараз, я просто матеріал, який чекає свого часу.
— Скільки можна просинатися, вставай і йди в магазин, твоя сестричка хоче фруктів!Ах, як так можна береш їх з дит дому, виховуєш, а вона не вдячна! Їй тяжко помогти тобі, от помагай людям потім....
Ця жінка моя мати, тобто тітка Хісторія. Вона удочерила мене, але їй ненавистно чути, як я називаю її мамою, для неї я просто біоматеріал, для її рідної доньки— Олівії. Вона була тяжко хворою, часто потрібно було переливання крові, хоч вона і майже весь час була прикована до ліжка її любили, всі її просто обожнювали. Швидше за все мою печінку пересадять сестрі, а я... Після цього я стану непотрібною, якщо виживу, а якщо стану інвалідом...
По щоках покотилися сльози. Перехожі зупинялися і стурбовано дивитися на бідну дівчинку. Чорне неакуратно підстрижене волосся, старий одяг, лице... не зрозуміло, грязне. 
Мені 10 років, я мусор, який скоро викинуть зі свого життя моя" сім'я" .