Розділ 5 Пробудження

Андрій відкрив очі. Замість станції метро Хрещатик, на якій він вже побував в паралельній реальності, він побачив білу стелю. Тепер очі не могли звикнути до яскравого білого кольору. Хлопець заледве зміг поворухнути головою. Те, що йому вдалось побачити, – це біла кахельна стіна справа, зліва – вікно.

Андрій спробував поворухнути тілом – і воно його слухалось. Але відчуття були такими, ніби він довго тренувався, а зараз його м’язи були настільки втомленими, що було аж боляче.

Виявилось, що в цьому приміщенні є двері, тому що спочатку в них постукали, а потім вони відчинились. Зайшов чоловік, теж в білому.

- Добрий день.

- Добр…

Андрію важко було говорити: вуста пересохли, горло боліло.

- Не навантажуйте нервову систему. Бережіть сили. Просто послухайте мене. Кліпніть, якщо Ви мене зрозуміли?

Хлопець кліпнув. Очі трішки сльозились.

- Мене звати Дмитро Сергійович, я Ваш лікар. Ви потрапили в аварію. Спочатку здавалось, що у Вас не було важких травм, складних пошкоджень. Ми Вас обстежили, звісно залишили в лікарні, щоб поспостерігати за станом здоров’я. Але за декілька годин раптово і дуже швидко Вам стало гірше, набагато гірше. Ми мали ввести Вас в медикаментозну кому. За час Вашого перебування в комі вдалось стабілізувати Ваш стан. І тепер Ви знов тут, з нами.

Андрій лежав і намагався опанувати свої емоції. Він відчував, що в нього пришвидшилось серцебиття. Це одразу відобразив один з підключених апаратів – на екрані пришвидшились показники пульсу та пролунав дивний звук сповіщення щодо змін.

- Зараз я покличу медсестру. Вам поставлять крапельницю. Вам треба відпочити.

З цими словами лікар пішов, а через декілька хвилин прийшла медсестра.

- Я… хочу… пити…

- Так, зараз, звісно.

Медсестра підійшла до невеликого столика біля вікна. Там стояла пляшка води. Дівчина наповнила склянку та вклала туди трубочку, підійшла до Андрія і натиснула якусь кнопочку на лікарняному ліжку. Завдяки цьому воно змінило кут положення.

- Ось, обережно тільки. Пийте поступово, маленькими ковточками.

Андрій почав пити, а медсестра весь час тримала склянку. Тільки коли він допив, вона відійшла від ліжка. Хлопець відчув, що його горлу стало краще, – воно пом’якшилось.

- Скажіть… хтось… ще… постраждав… в… аварії… ?

- Я цього не знаю. Вас перевели до нас. Ви, одразу після аварії, потрапили в державну лікарню. Але, як я знаю, Ваші друзі зробили все можливе, щоб Вам створили всі належні умови для одужання.

Дівчина все щебетала і щебетала. А Андрія не відпускала думка про сон, який він бачив, поки був в комі: про дивну дівчину на ім’я Лана; про таку знайому і не знайому водночас станцію метро Хрещатик; і про Київ, такий рідний і красивий. Чим більше Андрій про це згадував, тим більше він хотів дізнатись, чи він дійсно потрапив в сон іншої людини, чи просто це була гра свідомості. Він хотів, щоб це була гра…

Гра свідомоСТЕЙ.