Розділ 3 Прогулянка

- Це перша зупинка за весь час.

- Це остання зупинка. Потім все почнеться заново.

- І де опинимось ми?

- Повернемось на станцію Хрещатик, де ми і зустрілись. Зараз ми можемо вийти, прогулятись.

- Що це за станція?

- Дніпро.

- Тут навіть і міст є в цьому… маренні?

- Тут є все, що ти знаєш чи згадаєш. Ходімо.

Вони вийшли з вагону на перон мосту-метро. В реальності міст-метро поєднує два береги Києва, простягаючись через річку Дніпро. Величне місто Київ нібито нависає над річкою, яка як артерія тече через всю Україну. Але уві сні все виявилось іншим. Не видно було лівого берега, а правий – весь в тумані.

- Я пам’ятаю все по-іншому.

- Зараз воно налаштується. Важко адаптується під дві свідомості. Моя та твоя свідомості зараз створюють дисгармонію.

- Чому до цього такого не було?

- Метро для всіх однакове. Люди його навіть не помічають. Ти сам згадай…

- Я не їзджу в метро.

- Нещасна людина. Раніше напевно користувався цим видом транспорту. Отже, згадай: ранок, тобі на роботу чи навчання; велика кількість людей; всі кудись йдуть. А, ні, – біжать. А перехід між станціями – це ж взагалі окремий вид мистецтва.

- Не нагадуй. Слухай, ми не впадемо… в воду, наприклад?

- Поки ми йдемо, міст буде з’являтись. Дивись, твої спогади перемогли мої.

І справді, правий берег розквіт: міцні дерева, які в реальності тримають своїми коренями берег, набули зеленого кольору; густі крони заполонили Київські схили.

- Ти таким пам’ятаєш правий берег?

- Так. Моя бабуся, коли я був маленьким, завжди гуляла там зі мною. А через Дніпро я їздив на навчання вже в старшому віці. В мене приємні спогади. І ти була права – я починаю згадувати.

Андрій задивився на візуальний прояв своїх спогадів.

- Але, якщо ти сказала про +не поєднання наших спогадів. Це означає, що в тебе негативні…

- Це неважливо.

- Чому все, що стосується тебе, це неважливо?

- Це неважливо для інших, лише для мене має значення.

- Якщо я задаю питання, то я хочу знати на нього відповідь.

- Якщо я не відповідаю на питання, то я…

- Що ти, Лано?

- Якщо я не відповідаю на питання, то я, Андрію, не відповідаю на питання.

- Логічно.

Вони стояли мовчки надалі і дивились, як з’явилась детальні зображення фунікулеру, пам’ятника Святому Володимиру, різних установ та будівель вздовж берега.

- Інколи в мене виникає дуже дивне відчуття тут, в голові.

Андрій показав на потилицю.

- І ще на очі тисне.

- Що саме ти відчуваєш?

- Наче починаю засинати. Хіба це можливо – заснути уві сні?

- Так, можливо. Але це дуже погано.

- Чому?

- Якщо ти заснеш уві сні – це означає, що ти помреш наяву.