Розділ 1 Місце

Світло. Дуже багато світла. Але не білого, а приємного для ока жовтого, теплого кольору. І навкруги було тепло.

Молодий хлопець безперестану кліпав очима і намагався зрозуміти, де він знаходиться. Великий простір, колони та темна підлога. Поки що він бачив все не дуже чітко. Хлопець обдивився себе – він був вдягнений в костюм сірого кольору.

Коли очі звикли до освітлення, хлопець зрозумів, що він стоїть посередині однієї зі станцій Київського метрополітену. Дивно, але тут окрім нього нікого не було. Зазвичай всі станції переповнені людьми. Але не зараз. Хлопець не міг ідентифікувати, яка саме це станція була. Всі позначки були розмиті. Отже, має ще пройти час, аби й решта стала чітким.

Поступово хлопець побачив під ногами замість темної підлоги малюнок шахової дошки. На стінах з’явилось мармурове облицювання. Стало видно середній і два зали з посадочними платформами. Зали станції сполучені між собою проходами.

Станція метро Хрещатик, як справжня. Але тепер важко було повірити, що це все реальність. Те, як все оточення спочатку було розмитим, а потім набуло конкретики і деталей. Наче хтось налаштовував фокус в камері. Чи буває таке в реальному житті? Навряд чи.

Хлопець почав ходити туди-сюди, оглядаючи платформу. В переходах не було решіток – отже, вони були відчинені. Але молодий чоловік не міг пройти далі. Ескалатори теж не функціонували. Було видно лише початок підйомних східців, а далі – нічого. Хлопець відчув себе замкненим у пасці. На думку почали спадати абсурдні речі. Якщо це не реальний світ, то можливо він потрапив в паралельну реальність, де все таке саме, але спотворене. Можливо, треба вчинити радикально – піти по коліям. Як в комп’ютерній грі: стрибнути в невідомість, аби перезавантажитись. Підійшовши до одного з тунелів, молодий чоловік побачив світло, яке линуло звідти. Він зупинився. Світло ставало сильнішим. Він вже не знав, чого очікувати. Але з’явилось найлогічніше – потяг Київського метрополітену синього кольору з жовтим оздобленням. Потяг зупинився. Так як хлопець стояв біля самого тунелю, то перед ним зупинився останній вагон, п’ятий. Двері відчинились. Крок в нікуди чи стрибок в невідомість?