96

Поки герцог з відкритим інтересом вивчав вираз мого обличчя, я поспішила повернути розмову у корисніше для себе русло:

— А де ж той воїн, що раніше тут тренувався? Вчора і сьогодні його не було видно…

— Воїн? — Його Сиятельство примружився, і в цю мить його погляд став гострим, як холодна сталь. На мить мені здалося, що він зрозумів, про кого я. Але вже за секунду він знизав плечима з лінивою байдужістю.

— Можливо, вирішив відпочити від тренувань.

— Можливо, — м’яко погодилась я, не бажаючи тиснути. Надмірна наполегливість лише посилила б його підозри, а мені треба було зберегти образ щирої, хоч і трохи наївної дівчини.

— А хочете, я проведу вас до нього? — несподівано запропонував герцог, і я ледь не спіткнулася — принаймні внутрішньо.

«Пробує на міцність? А може, просто грається у мишоловку?» — промайнуло в думках. Мені шалено захотілося скористатися магією — прошепотіти наказ, змусити його провести мене до підземелля й звільнити Діка. Але я стрималась. Я досі не знала, як саме працює його сила. Один хибний крок — і опинюсь підвішеною поруч із нашим силовиком, а в цій позі навіть відвага має свій термін придатності.

— Ні-ні, що ви, — поспішно заперечила я, удаючи збентеження. — Заходити в чоловічі покої… це було б вкрай непристойно.

— Тоді я якось покличу його, і ми разом помилуємось черговим тренуванням, — відповів він з усмішкою, у щирість якої я не вірила ані на мить.

— Із задоволенням, — підхопила я. — Спостерігати за вашими вправами — справжній бальзам для очей.

«О, як вишукано я це завернула! Просто як у найдешевшому, але гаряче улюбленому бульварному романі», — подумки закотила очі, хоча назовні не видала й тіні іронії.

— Домовились! — бадьоро погодився він.

Я вже збиралася йти, коли герцог несподівано мовив, що йому по дорозі зі мною, і запропонував провести. Чесно кажучи, бачити чоловіка в важких обладунках, який недбало крокує садом, було видовищем дивним, майже сюрреалістичним. Але хто я така, щоб заперечувати господареві?

Ми майже залишили майданчик, коли краєм ока я раптом вловила щось тривожне — над казармами, здавалося, пролетів клаптик чорного диму. Я різко обернулась — і нічого. Небо було бездоганно чистим, мовби вилизане велетенською кішкою.

Та щойно я знову відвернулась, у свідомості заворушився спогад про чорну пляму, яка промайнула десь на краю зору. Перевірити вже не було змоги — Його Сиятельство йшов поруч, і з погляду, яким він супроводжував кожен мій рух, було ясно: він готовий помітити найменше відхилення від образу невинної супутниці.

Ми неквапом вели світську розмову, перемежовану легкими натяками на флірт, і дістались до ґанку. Тут, нарешті, герцог залишив мене й попрямував перевдягатися до сніданку.

День тягнувся виснажливо довго — мовби мокра панчоха, що липне до старої дерев’яної підлоги. Я всією душею прагнула якнайшвидше перейти до реалізації плану звільнення Діка, але обставини вперто вставляли палиці в колеса.